Антикорупційна політика

Відео

Іван Сікора про проблему незаконних забудов в Києві для «Київського рингу з Реною Назаровою»

Директор Фундації «Відкрите суспільство» Іван Сікора для «Київського ринг у з Реною Назаровою» про проблему незаконних забудов у столиці. Іван Сікора неодноразово стверджував, що реальна боротьба із корупцією в Києві має початися із незаконних будівництв.

Будьте в курсі!

Підпишіться на розсилку, щоб залишатися в курсі останніх новин, публікацій і матеріалів Фундації «Відкрите суспільство».

Корупційні ризики закону про люстрацію

15.09.2014
Леся Шевченко

Для нової якості державної політики і системи в цілому необхідні мінімум три елементи - люстрація, позачергові) вибори до ВР та постійний громадський контроль. Новоспечений законопроект «Про очищення влади» показав прагнення політиків максимально спростити параметри люстрації заради збереження свого місця в політиці. Друге читання може ще більше пом'ягшити норми закону. Саме тому серед першочергових рекомендаційдля другого читання - суттєвапереробка окремихположень, посиленняконтролюгромадськості над люстраційним процесом, недопущеннядопустити відтермінування введення закону в силу. Плюс як бонус - прийняти люстрацію пакетом з новим законом про держслужбу, набуття чинності якого депутати переносять уже п’ять років.

На останньому сесійному тижні (14 серпня 2014 року) громадськості під акомпанемент вигуків протестувальників під ВР парламент все ж прийняв у першому читанні законопроект 4359а «Про очищення влади», внесений мажоритарником Ю. Дерев’янком та представниками усіх фракцій, що входили до «революційної» коаліції. Доля 5-ти альтернативних, але не зв’язаних законопроектів, поданих ще в наприкінці березня – початку квітня  цього року фактично вже вирішена. Автори цих законопроектів вже віддали свої голоси за узгоджений в липні-серпні консолідований проект, який підготували та лобіювали громадські активісти РПР та Люстраційного комітету Є.Соболєва.

Але наступного тижня, на першій парламентській робочій групі з доопрацювання законопроекту про люстрацію не відбулося більш-менш зрозумілих міжфракційних узгоджень та розгляду окремих статей законопроекту. Така робота буде проведена 26 серпня, вже після додаткових напрацювання фракцій та груп, адже без узгоджених позицій фракцій змінити правила напередодні можливих парламентських виборів виглядає утопічним. 

На шляху у люстрації як мінімум три серйозні перепони. Перша – це ультраконсертватизм української системи держуправління, що за радянськими традиціями побудована на густій мережі особистих зв’зяків. Друга – небажання (м’яко кажучи) більшості політиків своїми ж голосами позбавляти себе майбутнього у політиці – навіть ліберальні положення люстраційного законопроекту зачіпають значну частину нардепів. Третя – інтереси великого бізнесу, якому як мінімум невигідно інвестувати у «нові обличчя» чи то нові проекти.

Нагадаємо передвиборчі програмні наміри «Батьківщини», «Свободи» та УДАРу, які відслідковує Фундація «Відкрите суспільство»:

ВО «Батьківщина»:

«Створимо Національне антикорупційне бюро, яке зламає хребет корупції у владі, насамперед у правоохоронних органах. Хіба зможуть боротися з корупцією ті, хто нею керують?

Проведемо антикорупційну люстрацію усіх чиновників, починаючи з суддів, прокурорів і слідчих. Кожен, хто порушив закон або живе не за декларацією, буде звільнений з посади, притягнутий до відповідальності і позбавлений права працювати на державній службі.

Унаслідок люстрації відбудеться очищення суддівської системи та державної служби».

 ВО Свобода:

«Провести люстрацію – докорінне очищення – влади.

Призначати на звільнені після люстрації вакансії молодих фахівців, випускників українських вишів, відібраних за критеріями патріотизму і професіоналізму».

 УДАР

«Провести антикорупційну люстрацію – після незалежної перевірки всіх чиновників, правоохоронців, суддів та прокурорів, звільнити з посад всіх корупціонерів. Створити для виявлення і притягнення до відповідальності корупціонерів незалежне Антикорупційне агентство».

Як бачимо, наміри УДАРу та «Батькіщини» в 2012 році мали спільні риси, відображені в антикорупційній суті люстраційного процесу (в обіцянках йдеться насамперед про утворення незалежного антикорупційного органу, а критерій люстрації – корупційні діяння. Отже, у програмах цих політичних сил було визначено критерій люстрації та суб’єктність його застосування. Натомість «Свобода» не зазначила шляхів проведення люстрації, а вказала лише на спосіб заміщення вакантних місць патріотичною молоддю, як основну суть люстраційного процесу.

 

Весняні обіцянки

В травні авторка статті аналізувала президентські перегони, в яких кандидати-політики дещо скоригували свої позиції щодо люстрації. Рішуче був налаштований Петро Порошенко. Серед конкретних законодавчих ініціатив на подолання корупції, які слід очікувати від теперішнього Президента, - зменшення кількості і розміру податків для підприємців та “перекриття” офшорів. Люстрацію він пропонував провести також за корупційною ознакою в судових, правоохоронних, податкових і митних органах. Окрім того, було обіцяно дієві заходи щодо “формування професійного корпусу державних службовців, їх соціальний захист та посилення відповідальності”.

Його конкурент Юлія Тимошенко  мала досить конкретне бачення люстрації: притягти до відповідальності суддів, прокурорів, працівників міліції, всіх посадовців, причетних до політичних переслідувань, порушень прав людини, неправосудних рішень, невиконання рішень Європейського суду з прав людини та до корупції.

Досить предметно на президентських перегонах відкоригував свою антикорупційну політику Олег Тягнибок. З найбільш радикальних тез:  відшкодовувати моральні або матеріальні збитки, яких зазнає особа через неправомірні рішення органів державної влади, місцевого самоврядування та дії посадовців, у повному розмірі коштом винуватців. Відшкодовувати збитки за неправомірне судове рішення коштом судді, що його ухвалив. Встановити обов'язкову перевірку держслужбовців та кандидатів на виборні посади з допомогою "детектора брехні" на причетність до корупційних дій, співпраці з іноземними спецслужбами та наявність подвійного громадянства.» Крім того, йшлася мова про підвищення відповідальності за корупційні злочини, контроль видатків посадовців та ін. Позиція щодо люстрації  була також ширша: усунення від влади кандидат обіцяв колишнім радянським дерслужбовцям та таким, що працювали за режиму Януковича, якщо вони віддавали злочинні накази. Унікальною також була обіцянка оприлюднити списки аґентів КҐБ СССР – ФСБ.

Загалом скориговані в травні політичні програми лідерів партій виглядали хоч і більш предметно, але нагадували скоріше “латання дірок” і “виправлення помилок”, ніж створення цілісного бачення люстраційної та антикорупційної політики.

Однак, сьогодні, аби виправдати очікування суспільства, потрібно запропонувати максимально конкретний проект та критерії люстрації. Голова Люстраційного комітету Є.Соболєв застерігає від забовкування очікуваного закону. Дехто побоюється кадрового голоду при проведені масштабних чисток. А представники фракцій ще не мають узгоджених позицій щодо концептуальних положень проекту та не до-кінця освоїли зарубіжний досвід люстрації, ознайомитись з яким вони зможуть завдяки заходам громадськості в стінах парламенту 26 серпня напередодні голосування по законопроекту в другому читанні.

Суспільство ж чекає на продуману люстрацію, яка зніме суспільну напругу, особливо за умов панування у суспільстві бажання розправи з членами злочинного режиму. Усунення таких чиновників з посад сприяло б підвищенню довіри до державного апарату. Очищення державного апарату від баласту некваліфікованих чиновників полегшив би процес реформ. Країна, демонструючи заміну старих «недемократичних» кадрів новими «демократичними» демонструвала б свою прихильність до цінностей західного співтовариства.

Досвід люстрації

Звернемося до досвіду країн, які з більшим чи меншим успіхом вирішували люстраційні завдання. Передусім, мова йде про країни Центрально-Східної Європи і їх досягнення по очищенню влади після повалення комуністичних режимів.

Люстрація в Польщі мала чіткий критерій – праця в органах безпеки або співробітництво з ними. Попри часові коригування люстраційних кроків, він залишився в останньому польському законі 2006 року. Критерій приналежності до спецслужб пояснюється тим, що нова польська держава хотіла таким чином відмежуватися від всіх, хто не тільки забезпечував безпеку колишньої комуністичної держави, але й, по суті, був агентом впливу іншої держави – Радянського Союзу. Характерно також, що люстрація формально стосувалася не тільки суто чиновників, але й тих хто мав можливість впливати на світогляд громадян – освітян та журналістів.  

Достатньо продуктивну політику люстрації було здійснено в Чехословаччині. Ще до прийняття восени 1991р. спеціального закону «Про незаконність комуністичного режиму», нова влада країни ліквідувала службу держбезпеки та провела реформу судової системи. Він був направлений проти комуністичної номенклатури від районного рівня та вище, співробітників та агентів таємної поліції. Тим, хто за результатами перевірки, був причетним до придушення прав та свобод, - на 5 років заборонялося займати посади в державних органах. Також передбачалася люстраційна перевірка для претендентів на такі посади. В той же час, значною мірою через позицію В. Гавела, який хотів уникнути (огульних) розправ, суттєвий акцент робився на переконливості доказів про винуватість, а звинувачені отримували гарантоване право на апеляцію. Загалом під люстраційні процедури в 15 мільйонній країні потрапило 140 тисяч осіб, тобто трохи менше відсотка її громадян.

Після «розлучення» Чехія та Словаччина по-різному використали цю спадщину. Якщо у Чехії люстраційне законодавство продовжує свою дію, то в Словаччині по суті так і не запрацювало – комуністична інерція виявилась зависокою.

Угорський досвід в перші роки представляв собою своєрідний радикальний полюс. Прийнятий в 1992 р. т. зв. закон Зетені-Такача за співпрацю з комуністичним режимом встановлював не просто обмеження в доступі на певні посади, а кримінальну відповідальність. Відповідні дії (з грудня 1944 по травень 1990 рр.) могли кваліфікуватися у термінах зради Батьківщині, для них було передбачене покарання аж до по життєвого ув’язнення, а терміну давності не встановлювався. По суті, виникали можливості для необмежених тлумачень і застосувань цих норм. Початок дії цього закону спричинив політичне і суспільне збурення і за два роки конституційний суд країни його фактично дезавуював. З 1994 р. головний акцент було зроблено не на кримінальному переслідуванні, а на широкому інформуванні суспільства про факти співпраці із органами держбезпеки. Вже в 2005 р. був відкритий максимальний публічний доступ до секретних архівів спецслужб у питаннях їхньої агентури.

В об’єднаній Німеччині в грудні 1991 р. був прийнятий закон, покликаний боротися зі спадщиною всесильного в колишній НДР «Штазі». Були відкриті досьє як на співробітників, так і на позаштатних освідомлювачів. Працівники держпідприємств пройшли переатестацію на предмет співпраці з цією спецслужбою. Під звільнення потрапило близько 150 тисяч осіб.

Особливістю політики очищення влади в балтійських країнах (в Литві та Латвії) стало встановлення перевірки кандидатів на обрання в парламент стосовно їхніх зв’язків із іноземними спецслужбами. Саме так оцінювалися органи держбезпеки СРСР. Встановлення таких зв’язків означає позбавлення права бути обраним до парламенту.

Заходи люстраційного характеру проводилися, хоча з меншою результативністю, і в інших посткомуністичних країнах – Албанії, Болгарії, Румунії. Одним із найсвіжіших прецедентів є грузинська Хартія свободи (2011р.), яка заборонила займати державні посади колишнім функціонерам КПРС та ВЛКСМ, а також особам, що співробітничали із КДБ. Крім того, заборонялася комуністична та фашистська символіка, використання в географічних назвах імен радянських та комуністичних діячів тощо. Фактично, грузинська модель люстрації актуалізувала ще один важливий напрям  ‒ дерадянізацію. 

Люстрація стає важливим лозунгом і вимогою і в новітній боротьбі з авторитарними режимами. Так, зокрема, в квітні 2012 в Єгипті було затверджено закон про політичну ізоляцію соратників Хосні Мубарака, за яким їх не допустили до виборів. Через рік подібні заходи були використані вже проти сподвижників щойно скинутого президента країни Мохаммеда Мурсі, коли заборонили його партію «Брати-мусульмани».

Зарубіжний, а саме Центрально-Європейський досвід люстрації на перший погляд не є дотичним до українських реалій. Згадані люстраційні закони Польщі та Чехословаччини розроблялися та впроваджувалися за конкретних історичних обставин транзиту від тоталітаризму до демократії. Вони мали на меті дерадянізацію суспільства, та містили чіткі критерії, як то членство в комуністичній партії чи співпраця з спецслужбами. Водночас, впровадження та згортання цих процесів люстрації в Центральній Європі сьогодні слугують для нас джерелом глибшого аналізу.

Але тут можна виявити кілька характеристик (як позитивних так і негативних), котрі варто мати на увазі, аналізуючи теперішні українські люстраційні ініціативи.

Перша. Усі посадовці, звинувачені у «небажаних» для молодих демократій зв’язках мали можливість оскаржити такі звинувачення та публічно захищати себе. Остаточне рішення про звільнення чиновника приймав люстраційний суд. Таким чином весь процес виглядав справедливим з точки зору дотримання прав людини.

Друга. Водночас,  за гаслом «моральності» нерідко маскувалися намагання політичних опонентів замістити «попередників» своїми ставлениками  у вибудованій системі владних мереж, таким чином не інвестуючи час та ресурси у власний соціальний капітал.

Третя. Кількість люстрованих службовців у Чеській республіці за 10 років становила 3% від загальної кількості 345 тис виданих люстраційних сертифікатів, необхідних для заміщення посади. Показник невеликий порівняно із рівнем медійного резонансу, нескінченних дебатів та суспільної уваги, прикутої мало не до кожної люстраційної справи. Схоже, політичні дивіденди в даному випадку переважили управлінські.

Четверта. Викликає запитання і досить інертне застосування люстраційних законів на практиці. Кримінальні провадження за фактами причетності до діяльності спецслужб, а отже і потенційного порушення прав людини колаборантами колишнього режиму, як правило не відкривалися.

П’ята. У Чехії також набула поширення практика «неформального призначення». Особа, котра не могла зайняти певну посаду (оскільки не відповідала люстраційним критеріям),  призначалася тимчасово (на термін, напевно деколи досить тривалий, для пошуку кращого кандидата).

І нарешті, люстраційний закон не був панацеєю, та сам по собі не вирішував усіх суспільних проблем. Адже  були необхідні закони боротьби з корупцією, уникнення конфлікту інтересів, доступу до інформації, прозорого фінансування політичних партій, державних закупівель, тощо, які стали напрацюваннями подальших років.

Занадто м’які реалії

В Україні ж стоїть завдання і завершити декомунізацію, і провести очищення від негативних форм і кадрів вже посткомуністичної доби, врахувати як позитивні, так і негативні елементи згаданого досвіду. Зрештою, виробити власну національну модель люстраційної політики.

Як видно, попередній досвід люстраційних процесів було побудовано на обмеженні впливу ІНОЗЕМНИХ спецслужб. Причому, коли балтійські держави брали таку формулу, то намагалися показати, що СРСР - це для них іноземна країна, а КДБ - іноземна спецслужба і розвивалося значення радянської окупації.

Натомість, в Україні ця проблема - функціональна, бо режим Януковича був значною мірою контрольований через саме ці «іноземні спецслужби». Тепер ми ведемо війну і це не просто питання очищення, це ще й питання національної безпеки в її самому жорсткому прояві.

Виходячи з цього досвіду, у нинішній ситуації в Україні, що ми повинні вважати тим іншим, оскільки держава продовжує існувати, а значна кількість «суб’єктів перевірки» мовою законопроекту 4359а,  що отримав підтримку позаминулого тижня, працювала в останні 10 років при всіх президентах і прем’єр-міністрах?

Якщо це – корупція, то для виявлення корупціонерів і притягнення їх до відповідальності існують антикорупційне законодавство, Кримінальний кодекс та Кодекс про адміністративні правопорушення.  Для виведення зі складу державної служби, правоохоронних органів, судової системи, представницьких органів таких осіб достатньо порушити справу і довести її до результату. Саме на це, напевно і спрямовані передвиборчі обіцянки ініціаторів законопроекту.

Що ж до обмеження можливості особам, які понесли покарання за вчинення корупційних діянь, то, напевно норми законодавств тут потрібно удосконалити.

Якщо це – антигуманні, антисуспільні вчинки чиновників та правоохоронців під час Революції гідності в грудні 2013 – лютому 2014 року, то ці особи так само повинні понести кримінальну відповідальність, яка в майбутньому стане виключною перепоною для повернення на службу.

Якщо це – співпраця з іноземними спецслужбами, то для цього існують норми Кримінального кодексу, а при призначенні чиновників на керівні посади Служба безпеки України і зараз має можливість надати відповідну інформацію. Головне, щоб нею користувалися.

Якщо це  - рейдерство, захоплення чужого майна, активів, - ми так само повертаємося у парадигму кримінального переслідування і вироку суду.

Якщо це – зловживання монопольним становищем на ринку, яке відбувається часто завдяки більшості з вищеназваних діянь  - це питання до спроможності Антимонопольного комітету.

Покажемо, як реалізована у законопроекті 4359а конструкція «критерій – орган», про яку йшлося вище:

  1. Законопроект трансформував ці проблеми або критерії, список яких тут, безумовно не є вичерпним, утакі часові рамки, як обіймання посад у певний період; статусну приналежність або перелік державних посад, членство в партії. Сама ж перевірка запроваджується на постійній основі і не обмежена в часі, що суперечить самій природі процедури люстрації.
  2. При цьому не один, а ціла низка органів будуть відповідальними за організацію перевірок: Центральна виборча комісія, Національне агентство з питань державної служби, Кабінет Міністрів, Генпрокуратура, кадрова служба органу перевірки. Сама ж організація перевірки покладається на керівника відповідного органу державної влади, де і працює суб’єкт перевірки.
  3. До того ж, перелік «суб’єктів перевірки» , що займає 1 сторінку  має ряд суперечностей.

Очевидно, що точка відліку чи закінчення люстрації також має бути максимально конкретною, і на це зокрема вказує успішний досвід сусідів. Має бути або чітко визначена категорія осіб, або обставини. В іншому разі, застосування майбутнього закону принесе користь хіба що юристам, які масово працюватимуть над оскарженням та переглядом в судових процесах результатів та матеріалів перевірок.

З іншого боку, , створюється ілюзія люстрації та запровадження «спеціальних» перевірок, передбачених процедур «очищення влади» , які по суті є лише дублюванням із певними змінами вже існуючих механізмів перевірок: закони України «Про державну службу» (ч. 6 ст. 15), «Про засади запобігання і протидії корупції» (ст. 11) вже регулюють проведення спеціальних перевірок на предмет наявності ознак корупційних правопорушень.

У зв’язку з цим виникає питання щодо обґрунтованості та доцільності  прийняття такого окремого закону, що не пропонує жодних принципово нових механізмів у цій сфері. Дивлячись на ці якості законопроекту, виникає питання: це спрощення чи всеохоплюючий підхід?

У пояснювальній записці до законопроекту йдеться про те, що «запровадження механізму люстрації (очищення) влади є одним із способів … подолання негативних наслідків авторитарного режиму колишньої влади». Але формально ця влада була і частково залишається всенародно обраною в результаті президентських виборів 2010 року та парламентських 2012 року. Законопроект обходить увагою першу подію і лише згадує другу в контексті фальсифікацій, випадки яких підтверджено судом.

Визначаючи колишню владу, розробники вирішили визначити часові рамки з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року і перелік посад. Особи, які займали ці посади в зазначений період вважаються такими, що не пройшли люстраційну перевірку.

Одним з таких є чинний президент України, який у зазначений період обіймав посаду міністра економіки. Саме тому, напевно, посаду президента авторами законопроекту не було включено до переліку «суб’єктів перевірки».

Виходячи з наступного «критерію» непроходження перевірки, весь керівний склад міністерств та центральних органів виконавчої влади мав би написати в грудні 2013 - лютому 2014 року заяви на звільнення за власним бажанням. Оскільки, більшість чиновників цього не зробили, чи  вважатимуться вони такими, що не пройшли перевірку?  Але справа навіть не в цьому. Риторичне питання тут в іншому. Про які суспільно небезпечні та шкідливі діяння вчинені цілою категорією топ-чиновників відомо розробникам законопроекту, що вони апріорі включили цих осіб до вже люстрованих? Якби все-ж таки ці люди писали заяви на звільнення, чи означало б це припинення виконання службових обов’язків, фактичне звільнення з посади? Враховуючи таку всеохоплюючу норму, як тлумачити факт написання заяви: як протест проти злочинної влади чи прояв лицемірства?

Можливо, у період президентства Януковича варто пошукати більш значущі події, які характеризують цю владу як колишню. Наприклад, відновлення дії Конституції 1996 року, в якій брали участь керівники Адміністрації Президента, судді Конституційного суду, народні депутати України чи участь у формуванні репресивного апарату режиму Януковича, доручення до узурпації ним влади.

Аналізуючи цей законопроект, варто згадати ще й деякі рекомендацій ПАРЄ («Керівні принципи, рекомендовані до врахування в законодавстві про люстрацію») 1996 року, підготовлені під егідою Парламентської асамблеї Ради Європи:

- «Люстрація повинна проводитись спеціально створеною незалежною комісією…, призначеною главою держави та затвердженою парламентом». У законопроекті, натомість основну координаційну роль відведено Національному агентству з питань державної служби, керівник якого призначається  Кабміном.

- «Люстрація повинна використовуватись лише для усунення або суттєвого зменшення загрози, що і несе суб’єкт люстрації для вільної демократії, застосовуючи свою посаду для порушення прав людини або блокування процесу демократизації». Це досить широка формула, яка у 1996 році прописувалася в контексті демонтажу комуністичних режимів.

Очевидно, що сьогодні потрібно доповнити цей перелік факторами:

- обмеження економічних свобод;

- порушення права власності;

- присвоєнні державних ресурсів, застосовуючи політичних вплив та владні повноваження.

- «Ніхто не повинен піддаватись люстрації виключно за членство в будь-якій організації або діяльність на користь будь-якої організації, які були правомірними на час існування такої організації або вчинення такої діяльності (за винятком осіб та організацій, які причетні до серйозних порушень прав людини) або за особисті погляди та переконання». Таким чином, лише широкий проміжок часу та приналежність до державної служби чи органу державної влади не може бути критерієм люстрації. Якщо взяти за приклад навіть посади у Комуністичній партії України до 1991 року, як пропонує законопроект, то за такою логікою люстрації підлягають Борис Тарасюк та Володимир Горбулін, які обіймали посади в ЦК КПУ до 1991 року, а також Сергій Тігіпко, Олександр Турчинов, які займали посади в комсомолі. Виникає питання, яким чином покарання тих, хто жив в іншій державі СРСР відновить довіру до теперішньої влади, викликає певні сумніви, адже по завершенні 23-річного періоду з моменту набуття незалежності доцільність запровадження очищення влади за таким критерієм відверто - низька.

- «Люстрація не повинна застосовуватись до виборних посад (…), виборці мають право обирати на власний розсуд (обмеженню може підлягати лише виборче право осіб, засуджених за вчинення злочину рішенням суду відповідно до закону – це захід кримінального законодавства, а не адміністративної люстрації)». Виходячи з цього, суперечливимвиглядаєперевірка осіб, щодо виборних посад (наприклад, народні депутати України - стаття 3). Хоча у Чехії, Словаччині, Польщі та Латвії і відомі випадки люстрації виборних посад, але вони проводились на основі виборчого законодавства, яке містило обмеження в праві бути обраним до парламенту та на інші виборні посади щодо певних категорій осіб. На відміну від українського варіанту, в них не було єдиного закону про люстрацію. Саме тому, вітчизняна «чистка» влади суперечить Конституції України у частині обмеження права громадян України бути обраними. 

Варто також вказати, що закон часто відсилає нас на ще не створені нормативно-правові акти, які повинно розробити Національне агентство України з питань державної служби, що і може стати головною інтригою довгоочікуваного люстраційного процесу. Так як, цей орган державної служби самостійно буде:

1)      затверджувати план проведення заходів із перевірки працівників органу перевірки,

2)      здійснювати контроль та координацію за реалізацією заходів із перевірки,

3)      створювати центральну та територіальну комісії з перевірки (до яких обов’язково включаться  на громадських засадах з правом голосу не менше одного представника громадськості та одного представника ЗМІ),

4)      визначати порядок формування центральних  та територіальних комісій,

5)      визначати регламент діяльності центральних  та територіальних комісій та прийняття рішень.

Чи можемо ми достеменно знати, як цей мінімум один голос від громадськості та один від ЗМІ зможе вплинути на результати перевірки, ба більше - на рішення керівника (його заступника)? Адже в законопроекті не вказується на колегіальність при прийнятті рішень.  Всі процедури потребують тільки «рішення керівника органу перевірки».

Та, навіть якщо опустити всі суперечності законопроекту, самого проведення перевірки суспільству слід очікувати «протягом року» (розділі VI ). У тримісячний термін з дня набрання чинності повинні створитися самі комісії з перевірки, а в шестимісячний термін – затвердження планів перевірки.

Альтернативні версії чистки

Розглянутий вище законопроект не був «одиноким». Ще у квітні цього року з відмінними назвами «Про люстрацію в Україні» було зареєстровано ще три законопроекти.

У законопроекті 4678 -1 (автор – С.Каплін, фракція УДАРу), коло суб’єктів люстрації було значно ширшим: був включений президент України, керівники підприємств державного сектору економіки, ректори ВНЗ. Трьома критерями проходження люстрації пропонувалися: легальне набуття у власність активів і майна, відсутність співробітництва з КДБ СРСР, не входження до кадрового складу КДБ. Законопроект містить досить широкий перелік об’єктів декларування: нерухоме майно, транспортні засоби, нематеріальні активи, кошти і банківські метали, цінні папери і частки у статутних капіталах, рухоме майно, послуги. Законопроект передбачав створення Люстраційного комітету, члени якого, втім, повинні були призначатися Кабінетом Міністрів.

Законопроект 4570 (автори – О.Тягнибок, О. Осуховський, А.Вітів, Ю.Сиротюк, Мартинюк С.Л. – «Свобода») передбачав обмеження обіймання відповідних посад в органах законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органах в Україні особами, які співпрацювали з оперативними працівниками колишнього КДБ СРСР до 1991 р. як агент, резидент чи інший негласний нештатний співробітник або співпрацювали зі спецслужбами інших держав як таємний інформатор чи помічник в оперативному отриманні інформації, заплямували себе участю у корупційних схемах, сприяли становленню «режиму Януковича», тощо. Процедура люстрації мала б відбуватися шляхом подання люстраційної декларації. А перевірці підлягали б як ті особи, що вже займають посади у державних органах влади будь-якого рівня, так і ті, що претендують на призначення на такі посади. 

Законопроект 4570-1 (автори – В. Ар’єв, Ємець Л.О., «Батьківщина») також вимагав люстрації за вчинки суддів та співробітників правоохоронних органів та органів прокуратури у період з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, а також роботу на вищих державних посадах, керівників місцевих органів виконавчої влади в цей період; членство в компартії, комсомолі, працю в органах державної безпеки до 24 серпня 1991 року. Органами люстрації мали би бути Державна люстраційна комісія (яка повинна створюватися президентом України) та регіональні люстраційні комісії.

Законопроект 4570-2 (автори – В.Пацкан, Луценко І.С., УДАР-«Батьківщина») також передбачав створення Люстраційного комітету і містив широкий перелік категорій посад-суб’єктів люстрації. Ці посади чомусь були визначені як критерії люстрації. Натомість критеріїв у вищенаведеному розумінні (за які діяння, а не обіймання посади проводиться люстрація) було обмаль: фальсифікація виборів, співпраця з КДБ, порушення прав людини під час Революції гідності

Законопроект 4570-3 (автори – Чернега Р.Т., Гінка Я.Я, УДАР) пропонував ввести процедуру люстрації шляхом подання люстраційної декларації та проведення перевірки працівників органів державної влади на предмет відповідності засадам антикорупційного законодавства та участі у встановленні антидемократичного режиму. Люстраційній перевірці підлягали б як особи, що вже займають посади у державних органах влади будь-якого рівня, так і ті, що претендують на призначення на такі посади. Порядок люстрації суддів пропонувалося врегульовувати окремим законом. Розробники законопроекту врахували досвід переходу від авторитарних режимів до демократії в багатьох країнах центральної та східної Європи.

Наразі законопроект «Про очищення влади» виглядає як інструмент швидкого та відносно дешевого підпорядкування вибудованої ще режимом Януковича «піраміди влади» вже новим політичним силам.

Перш за все, небезпека такого «очищення» полягає в тому, що правлячі політичні сили можуть заповнити вакуум серед люстрованих чиновників своїми «послідовниками». Особливо у судовій гілці влади, яка є ключовою у боротьбі з корупцією. При цьому суспільство отримає збереження тих самих схем (адже вони вже відлагоджені та приносять прибуток) з іншими виконавцями та кінцевими бенефіціаріями.

По друге, держслужбовців на сьогодні близько півмільйона. Разом з членами сімей це – потенційні 2 мільйони голосів на парламентських виборах. При цьому «прихильники» люстрації в такому форматі втрачають ці голоси, а популістські лідери, котрі жорстоко критикують таке «очищення» - отримують приємний «бонус». Таким чином маємо потенційний плацдарм для спекуляцій.

По-третє, закон передбачає звільнення осіб, які були помічені або в кримінальних злочинах (в тому числі під час революційних подій), або у здирництві (до виявлення таких фактів повернемося у наступному пункті). Будь-який некваліфікований чиновник, який просто «купив» посаду для себе, чи «проштовхнув» свого родича, під очищення не попадає. При цьому прямі та непрямі вигоди, якими можуть скористатися держслужбовці, працівники СБУ та правоохоронних органів досить часто можуть бути головним стимулом для заняття посади.  Іншими словами, матимемо чесного (до певної межі), але некваліфікованого посадовця. Як показує практика - таких більшість серед держслужбовців нижнього рівня.

Четверте. За даної конструкції уникнуть очищення і особи, які перебувають у «схемах» більше ніж три роки. Адже саме за три роки подаватиметься декларація про доходи та видатки. Якщо первинне накопичення «капіталу» відбулося раніше, то досить просто задекларувати дохід від попередніх інвестицій. При цьому корупційні доходи та видатки досить легко заховати серед  задекларованих прибутків. Тому, надзвичайно важливо запровадити механізм примусового відлучення держслужбовця від управління власним капіталом (на жаль це питання майбутнього законопроекту).

І найголовніше,  - люстрація (чи очищення) не може бути інструментом боротьби з корупцією, адже тоді вона є радше популізмом та методом завоювання прихильності виборців під лозунгами повернення справедливості. І за таких обставин, виглядає так, що набагато важливішим вже є не люстрація, а створення дієвих механізмів виявлення фактів корупції та невідворотності покарання за неї. Люстрація передусім потрібна для відправки у минуле 90% українського політикуму, який скомпрометував себе, і відкриття шлюзів для входження у владу нових людей, ідей та альтернатив політики.  

comments powered by Disqus