3 березня 2016 року Міністерство юстиції України провело консультації з громадскістю щодо проекту закону "Про публічні консультації", який було попередньо напрацювано робочою групою у складі експертів ОБСЄ спільно з Мінюстом.
Фундація "Відкрите суспільство" прийняла участь в цьому обговоренні та надіслала свої пропозиції.
Законопроект «Про публічні консультації» потребує додаткового доопрацювання.
Сильними сторонами документа є:
1. Розширення кола учасників консультацій. Стаття 9 пункт 2 передбачає як участь окремих громадян, так і представників організацій. Відсутність членства в організації більше не є перешкодою.
2. Проведення консультацій в електронному вигляді (обов’язково) та у формі обговорень (з визначених питань) (Стаття 10). Цілком підтримую.
Проте, існує ряд моментів, котрі вимагають доопрацювання. Серед них:
1. Виключення регуляторних актів зі сфери дії закону. Згідно пункту 7 статті 1 підготовка проектів рішень, які є регуляторними актами здійснюється відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Згаданий закон містить досить обмежені положення щодо оприлюднення регуляторних актів (стаття 8) та не передбачає, скажімо, обов’язкового звіту щодо отриманих пропозицій та їх врахування. Прикінцеві положення не передбачають змін в цей закон. Таким чином, законопроект передбачає консультації з питань перейменування вулиць, а тарифи – не справа громадян.
2. Центральна роль у механізмі консультацій належить суб’єкту владних повноважень. Саме він визначає перелік проектів до обговорення, звітується про такі консультації та надає матеріали для моніторингу (Стаття 6 пункт 2). Низова ініціатива громадян зводиться до пропозицій (пропонувати – не вимагати) спрямованих суб’єкту владних повноважень ініціювати розробку і прийняття рішень (Стаття 7, пункт 1.1), отримувати інформацію та моніторити ту саму оприлюднену владою інформацію. Це положення навряд чи може бути змінене, тому що саме на ньому побудована вся філософія законопроекту. Змінити його означає писати альтернативний законопроект.
3. Суб’єкт владних повноважень може визначати у проекті рішення питання щодо яких публічні консультації не проводяться (Стаття 6, пункт 3). Це велика прогалина, не прописано підстави для такого рішення. Захотіли – заборонили.
4. Спосіб публікації інформації про публічні консультації все ж містить прогалини. Стаття 8, пункт 1.1 така інформація може публікуватися в інший прийнятний спосіб, якщо нема веб-сторінки. Тобто Вісник Дніпропетровського Коледжу залізничного транспорту може теж підійти? Цей розділ потребує детального визначення, що це має бути: газета рай/міськ ради, облрадіо, тощо.
5. Єдина Інтернет-платформа консультацій - потенційно важливий орган, що з’являється на сторінці 7 законопроекту. Стаття 10, пункт 4: Суб’єкт владних повноважень оприлюднює консультаційний документ на своєму офіційному веб-сайті та на Єдиній Інтернет-платформі консультацій для отримання пропозицій і зауважень. Не прописані функції, форма, доступ, відповідальний орган за ведення цієї платформи. Чому на ній публікуються лише «успішні історії» проведення обговорень, та не публікуються, скажімо, всі рішення про проведення/не проведення консультацій?
6. Прийняття рішень у терміновому порядку – наша нова «прискорена процедура», це такий ласий шматок зловживань. Стаття 15. Суб’єкт владних повноважень може розробляти і приймати рішення у терміновому порядку без проведення публічних консультацій за умови дотримання вимог частин другої (опублікувати рішення про те що консультацій не буде за день), третьої (надати пояснення через 5 днів) цієї статті. Для досвідченого бюрократа ці умови – ніщо. Треба «протягнути» бюджет – роби термінову процедуру. Інакше зарплати бюджетникам не виплатять… Цю норму потрібно надзвичайно детально прописати, визначивши чіткий перелік сфер де така процедура необхідна чи інші застережні механізми.
