Партія регіонів в дочасних президентських виборах-2014: чи вдасться уникнути прокляття «партії влади»

Партія регіонів за часи свого безроздільного панування зробила поняття «попередники» своєрідним ідеологічним концептом. Особливо у неповторному виконанні регіонального прем’єра Миколи Азарова. Після втрати влади воно зберігає свою актуальність для партії. Тільки тепер «регіоналам» треба озиратися вже на інших своїх попередників ‒ на «партії влади», які були в Україні до них і на їх не дуже веселі історії після втрати тієї влади.

За часи незалежності гордого звання «партії влади» удостоювалися кілька політичних структур ‒ НДП, СДПУ(о), НСНУ. Кожна із них мала свою непросту історію владарювання. Кожна із них ставала колишньою. І для кожної це мало катастрофічні наслідки ‒ кожна швидко збивалася на маргінес.

Партію регіонів було усунуто від влади внаслідок революції. І попри це, на відміну від попередників, у партії зберігалася серйозна перспектива залишитися достатньо впливовою силою в українській політиці.

В лютому 2014 ПР по суті втратила владу лише на рівні керівництва виконавчої гілки та керівництва парламенту. Однак фракція в парламенті збереглася. Більше того, попри суттєвий відплив з її складу, залишилася і все ще залишається найбільшою. Партія зберігала більшість в органах місцевого самоврядування в регіонах її традиційного впливу. Ще більш міцними залишалися позиції «регіоналів» у неформальних пластах української політики. Зокрема, у впливі на судову владу. Навколо партії все ще концентрувалися грандіозні фінансові ресурси. Намітилися шляхи інтеграції в післяреволюційні міжелітні домовленості. ПР навіть досить швидко вдалося уникнути теми люстрації за ознакою належності до неї…

З іншого боку, й удар був по ній був нанесений дуже болісний. Після втечі В. Януковича та його безпосереднього оточення саме ПР ставала уособленням попереднього режиму і мала нести всю відповідальність за диктатуру і її кривавий кінець.

Протягом всього свого існування Партія регіонів реалізувалася як політична сила, схильна до тотальності

На відміну від інших «партій влади» владарювання ПР ґрунтувалося на спробах нав’язати гегемонію. При чому не через ідеологічні та адміністративні ресурси, а через гіпертрофовану ставку на насилля, в точу числі й буквальне, кримінальне. Протягом всього свого існування Партія регіонів реалізувалася як політична сила, схильна до тотальності. Сенсом її згуртування, боротьби, а потім й існування було саме максимально можливе домінування – спочатку в одному регіоні, потім у всій країні. Внутрішні розшарування, дискусії, конфлікти і чвари менеджери всіляко блокували, прикривали і приховували, утверджуючи образ партії-моноліту. Ідеологічне ж забезпечення відігравало показово допоміжну роль, а 4 роки при владі воно перетворилося в цілком декоративне.

З 2014 В. Янукович уособлював непохитну цілісність Партії регіонів. Підтримка президента В. Януковича фактично стала партійною ідеологією. Саме через це після зникнення В. Януковича партія опинилася в стані дезорієнтації та дезорганізації.

Проте, вочевидь, головною катастрофою, якщо не для Партії регіонів, то для партійців-«регіоналів» стало інше ‒ відлучення від головних фінансових потоків. Членство в «партії влади» відкривало широкі, почати необмежені ресурси до збагачення за рахунок державного бюджету, до преференцій у бізнесі.

Партія регіонів намагатиметься зберегтися, відстоюючи себе як головну силу на «своїй території»

В ситуації, яка склалася після втечі В. Януковича і втрати влади, у Партії регіонів і її еліт було кілька можливих варіантів поведінки. Всі з них, так чи інакше, але приводили б до болісних втрат. Однак, за певних обставин швидкого краху Партії регіонів можна було б уникнути. Тим не менше, в недрах партійного керівництва перемогло угрупування, яке зробило ставку на курс, що штовхає останню «партію влади» до політичної прірви. Меню вимог не остаточно ще сформовано і зафіксовано, однак воно означає головне ‒ Партія регіонів намагатиметься зберегтися, відстоюючи себе як головну силу на «своїй території». А ось питання про межі цієї території наразі теж залишається відкритим. Про це свідчать як останні соціологічні дослідження, так і позиціонування партії та її членів в контексті сепаратистських бунтів, які тривають у східних областях.

Партія регіонів демонстративно дистанціювалась від розв’язування сепаратистського конфлікту

Було обрано тактику демонстративного дистанціювання від розв’язування сепаратистського конфлікту в Донецькій та Луганській області. Однак, це привело до ефекту не лише відмінного, але й, вочевидь, протилежного очікуваному. Запущений сепаратистський бунт під впливом і за сприяння близької Росії стрімко заполонив як регіональний, так і всеукраїнський політичний простір. 

Публічні виступи Р.Ахметова та інших «регіоналів» із закликами «почути інтереси Донбасу» так чи інакше, але вельми неприємно для цих мовців вписувалися в контекст екстремізму, тероризму та іноземної диверсії.

З іншого боку, така позиція завдавала удару по традиційному образу Партії регіонів як сильної партії, партії справи, яка «вирішує питання» і, власне, партії Донбасу. Відповідно виникає питання: якщо ПР не контролює ситуацію в своїй «вотчині» - на Донбасі, то чи може вона претендувати на імені всього «південного сходу»?

Фракція ПР у ВРУ перестала вести публічну парламентську діяльність

Фракція зберегла більше половини свого складу – з 204 депутатів, які входили до неї на момент кульмінаційного прийняття «законів 16 січня» невпинно «худла». На 18 квітня залишилося 104 депутати. Це все ще найбільша фракція українського парламенту. Але це поки ‒ процеси розпаду тривають. Більше того, фракція ПР у ВР фактично перестала вести публічну парламентську діяльність. Якщо в перші дні після втечі В.Януковича його соратники в парламенті брали активну участь в обговореннях і голосуваннях. Це дозволило досить швидко подолати вакуум центральної влади і здійснити максимально легітимну її зміну в умовах, що склалися. Натомість, з початком агресії РФ проти України «регіонали»-парламентарії швидко стали інертними та пасивними. Формально це співпало із оголошенням про перехід ПР в опозицію.

Протягом останніх тижнів під час голосувань у ВР, в тому числі і в питаннях критично важливих для економіки та безпеки країни, у фракції ПР стабільно помітна група кількістю в півсотні і більше депутатів, яка сприймається системою «Рада» як «відсутні». Можливо вони і є фізично присутніми в залі засідань, в кулуарах чи ще десь, але не реєструються і участі в роботі парламенту не беруть. Так само фракція практично не дає мотивованих голосувань – якщо не «за», то нехай «проти» чи хоч би «утрималися». Позиція зареєстрованих на засіданнях членів фракції відбивається через опцію «не голосували». Тобто, вірус «самоусунення», який допоміг формальному обґрунтуванню позбавлення влади В. Януковича, надалі міцно окопався в рядах вже колишніх його партійних соратників.

Нижче наведені результати голосування фракції ПР із найбільш актуальних питань протягом останнього місяця, з 17 березня – першого робочого парламентського дня після «референдуму» в Криму.

Таблиця 1. Голосування фракції Партії регіонів у ВР із найважливіших питань з 16 березня  до 17 квітня 2014 року

Як видно із таблиці, фракція Партії регіонів жодного разу не дала більшості голосів для прийняття рішень, важливих для країни в момент особливої небезпеки.

Найбільшу підтримку “регіоналів” отримали:

1) «Закон про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (№ 2482) ‒ 46 голосів;

2) «Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» (№2436а) ‒ 42 голоси;

3) «Закон про внесення змін до Митного кодексу України (щодо удосконалення окремих положень)» (№ 4646) ‒ 41 голос.

Всі ці законопроекти стосуються регулювання економічних відносин. Голоси за їх підтримку віддавалися не як відображення колективної позиції фракції, а тому що окремі парламентарії із фракції та їхні групи бачили в тому можливість задоволення своїх приватних інтересів.

Фракція ПР має суттєві проблеми із представництвом своїх колективних інтересів, формуванням єдиної позиції та відстоюванням бренду партії

Прикметно, що питання, пов’язані із веденням бізнесів викликали більшу активність, ніж питання зміцнення національної безпеки чи стабілізації соціально-економічної ситуації в країні. Це показник, що фракція ПР має суттєві проблеми із представництвом своїх колективних інтересів, формуванням єдиної позиції, відстоюванням бренду партії.

Фактична відмова від голосування, яка спостерігається стосовно більшості важливих питань, офіційно пояснюється опозиційним статусом ПР. Однак це пояснення заслабке і малоефективне. По суті, через нього робиться спроба прикрити низьку дієздатність фракції. І в першу чергу як колективного утворення.

В умовах військових дій опозиція повинна чітко визначити свою позицію – або вона на стороні держави, або на стороні ворога. Адже опозиційність в умовах агресії з боку іншої держави відрізняється від опозиційності за будь-яких інших умов. Опозиція тієї країни, проти якої ведуться відверто підривні дії з боку окупанта, несе свою частину відповідальності за відсутність позиції щодо протидії агресору. Тим більше, що саме правління партії, яка прикривається своїм нинішнім опозиційним статусом, і відкрило можливість для такої агресії.

Фракція ПР не має зовнішньо- і геополітичного позиціонування 

Від часу оголошення агресії Росії проти України ПР не виступила з чіткою позицією з цього приводу. Більше того, цілий ряд чільних представників партії не раз транслювали той порядок денний для України, який прагне нав’язати Росія.

Хоча із бунтівниками-сепаратистами офіційно ПР не солідаризувалася, але до останнього часу не демонструвала критичного ставлення щодо них. Натомість, різнопланові відомості, які потрапляли в інформаційний простір з різних джерел свідчили, що представники партії долучилися до тіньової підтримки, в першу чергу організаційної та фінансової.

Бачення Росією перспективи для Партії регіонів – стати регіональним підрозділом «керуючої і спрямовуючої» партії Путіна «Единой России». Доведено кримським осередком.

Фракція ПР маневрує в питаннях «федералізації»

Вимога «федералізації» з боку ПР виглядала неорганічно, не дивлячись на назву партії та її публічні документи. Перебування партії при владі в межах режиму Януковича відзначалося якраз вибудовуванням гіперцентралізованої моделі державного управління, керування політичними, економічними, соціальними, культурними процесами в країні. Спроба підняти на щит регіоналістські гасла виглядала як намагання партійної еліти врятувати своє домінування хоча б у частині країни.

Втім, після деякого періоду маневрування з боку ПР було проголошено вірність «унітарній країні». 16 квітня надзвичайний з’їзд депутатів всіх рівнів Донецької області у прийнятій резолюції закликав до внесення змін в Конституцію, які б передбачали: закріплення за російською мовою статус другої державної та новий розподіл повноважень між центром і регіонами. Зокрема робився заклик до прямих всенародних виборів голів обласних та районних рад, формування виконкомів обласних та районних рад та розпуску обласних та районних адміністрацій [1].

Ці пропозиції до певної міри можуть вважатися готовністю до компроміс з боку ПР. Тим більше, що вони вписуються в дискурс децентралізації, провайдером якого виступає радше нинішня центральна влада. В той же час, озвучені позиції носять характер більше тактичних кроків її нинішнього фактичного керівництва, ніж збалансованого підходу, розробленого в межах всієї партійної організації. Видно, що вони будуються на уявленні про особливі можливості Партії регіонів, які вона може отримати за умови виборності голів місцевих адміністрацій і, в такий спосіб, допомогти збереженню позицій її інвесторів і, можливо, підготуватися до політичного реваншу.

Партія регіонів втрачає ексклюзивне представництво інтересів умовного регіону «Південний схід»

Партія регіонів вже не може говорити про ексклюзивне представництво інтересів умовного регіону «Південний схід». Наразі її електоральна підтримка в південних областях країни сягає ледве 5%, що разом із підтримкою бренду «Солідарність» є лише другою позицією в макрорегіоні. Лідирує ж тут «Батьківщина» із вдвічі вищими показниками – 10% [2].

Згідно опитування, проведеного з 28 березня по 2 квітня групою «Рейтинг» та Центром Разумкова, М. Добкін має лише четвертий показник в областях півдня країни. За нього готові проголосувати 5,6% мешканців цього регіону (за П. Порошенка 21,6%, за С. Тігіпка  та Ю. Тимошенко по 7,8%). В областях сходу кандидат з ПР лише третій ‒ 7,6% підтримки. Це менше, ніж 15,6 % П. Порошенка і 12,2% С. Тігіпка, але вже трохи більше за 6%, які набирає тут Ю. Тимошенко.

Опитування Київського міжнародного інституту соціології, що проводилося 8-16 квітня в 8 областях країни, які традиційно відносяться до т.зв. «південного сходу» [3], показало підтримку кандидатури М. Добкіна в усьому регіоні на рівні 7,3%. Більше у П. Порошенка і С. Тігіпка ‒ 18,9% та 9,1% відповідно. Розкадровка за областями показує, що кандидатура, підтримана офіційно Партією регіонів, може здобути більшість голосів лише в Луганській області, де М. Добкін має рейтинг 9,9%. Втім, ця позиція знаходиться «в межах похибки» разом із С. Тігіпком, політиком, якого ПР вилучила із своїх лав кілька тижнів тому. Навіть у рідній Харківській області, де М. Добкін має найвищий рейтинг у порівнянні з усіма іншими, за нього готові голосувати 13,9% громадян. На цілих 5,7% більше жителів Харківщини бачать на президентській посаді П. Порошенка (19,6%).

Ще однією важливою тенденцією, яку можна вгледіти в результатах згадуваного опитування, є те, що регіону «Південного сходу», від імені якого завжди, особливо у скрутний для себе час, намагалася говорити Партія регіонів, по суті вже немає. Настрої, інтереси, орієнтації жителів 8 областей суттєво різняться. І вже не Партія регіонів, а інші сили можуть взятися за пріоритетне розорювання цього електорального поля. Наприклад, поки що тільки більше паперова «Солідарність» чи ймовірний новий партійний проект С. Тігіпка.

Частина суспільства, яка раніше на виборах голосувала за ПР та її представників, теж перебуває в стані фрустрації. В цілому ж, за даними останніх соціологічних опитувань за ПР все ще готові проголосувати  близько 10,5% громадян країни і 13,6% готових прийти на вибори [4]. Це вже не традиційні для останнього десятиліття лідерські показники партії, але поки й не остаточний провал і забуття.

Тим більше, що політична ситуація в цілому, електоральна, зокрема, залишається високо динамічною, передбачає можливість змін, в тому числі й радикальних. Близько третини (30,9%) українців негативно чи скоріше негативно оцінюють перші дії нової влади. Передумов, що цей новітній протестний сегмент звузиться наразі не видно, він радше має потенціал для зростання.

Незабаром Партія регіонів, продовжуючи свою публічну поведінку останніх двох місяців (ставка на вузькогрупові інтереси, прагнення реваншу, втеча від відповідальності тощо), - понесе втрати. І рейтинги березня-квітня вже у травні можуть стати недосяжними, а перспектива не перетягти через бар’єр у 5% на наступних виборах до парламенту цілком ймовірною.

Матеріал підготовлено на основі результатів моніторингу законопроектів парламентських політичних сил, що здійснюють експерти Фундації "Відкрите суспільство" www.osf.org.ua за кошти Національного Фонду Підтримки Демократії, США (NED).