Парламент

Журнал “Депутат”

Аналітичний огляд (листопад 2017)

Тема номера: У фокусі - Державна допомога

Відео

"100 днів Верховної Ради України"

Леся Шевченко, про роботу парламентської коаліції на виконання Коаліційної угоди протягом 100 днів парламенту. Організатор: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

Будьте в курсі!

Підпишіться на розсилку, щоб залишатися в курсі останніх новин, публікацій і матеріалів Фундації «Відкрите суспільство».

Чи виконуючи ПАРТІЇ те, що обіцяють чи лише роблять вигляд?

20.11.2013
Іван Сікора, Денис Черніков

Фундація «Відкрите суспільство» ініціює цикл регулярних публікацій щодо виконання політичними силами та мажоританиками передвиборчих зобов’язань.

Послідовна робота, чи «окопне» протистояння

Вибірковий підхід до виконання передвиборчих зобов’язань може стати на заваді довірі виборців до опозиційних політичних сил та дає можливість політичними опонентам звинуватити їх у порушенні конституційних принципів верховенства права та принципів бюджетної системи України, що зазначені в статті 7 Бюджетного кодексу України при розподілі коштів. Передвиборчі обіцянки щодо бюджетної децентралізації містилися в програмах опозиційних «Удару» та «Батьківщини». Чому ж досі не вдалося просунутися у справі виконання цих принципово важливих передвиборчих зобов’язань?

Централізація влади та фінансових ресурсів є однією з ключових причин системного невиконання передвиборчих обіцянок політичними силами та зневіри виборців у можливості щось змінити на краще завдяки ініціативі на місцях. «Удар» та Об’єднана Опозиція «Батьківщина» у своїх передвиборчих обіцянках концентрували увагу на децентралізації бюджетного процесу, прозорості дотацій та субвенцій.

Чому це важливо для майбутнього України та опозиційних політичних сил?

Чесність перед виборцями щодо виконання наданих передвиборчих зобов’язань є не лише запорукою довіри до політичної сили та її представників в мажоритарних округах, але й можливістю зберегти обличчя лідерам партій завдяки РЕАЛІЗМУ (уникнення обіцянок, які партія свідомо не може виконати), ЩИРОСТІ (ухилення від тез, які не планується виконувати) та ПОСЛІДОВНОСТІ (уникнення гасел, які суперечать одне одному). Докладніше про методологію моніторингу парламентських політичних сил та депутатів-мажоритарників Фундація «Відкрите суспільство» можна почитати на сайті http://www.osf.org.ua/parliament/).

Більше того, опозиційні політичні сили, зокрема «Удар» та «Батьківщина», граючи на полі принципів та цінностей економічного лібералізму, за визначенням мали б дотримуватися принципів верховенства права та засад бюджетної системи України. Ідеї демократії дають змогу громадянам спитати політиків щодо виконання ними взятих зобов’язань, у тому числі зобов’язань, що стосувалися грошей громад або, як ще їх називають, публічних фінансів.

Існуюча зараз система міжбюджетних відносин не стимулює відповідальні бюджетні рішення місцевих керівників територій (міських голів, голів обласних рад та ОДА). Як наслідок, економічні успіхи регіону чи міста слабо пов’язані із доходами місцевих бюджетів. Більше цінується вміння губернатора області чи депутатів парламенту від певного округу лобіювати на центральному рівні отримання потрібних дотацій чи субвенцій, аніж вміння наповнити місцевий бюджет та ефективно розподілити фінанси.

Така система сприяє тому, що завжди свої прорахунки можна списати на «колективну відповідальність» («рішення приймалося обласною чи міською радою») або на Київ («центр все у нас забирає»). Концентрація фінансового ресурсу на рівні центральних органів влади та обмеження фінансових повноважень навіть регіонів-донорів (зокрема, м. Києва), дозволяє центральній владі (Адміністрації Президента та Кабміну) тримати на «короткому ланцюгу» будь-якого міського голову завдяки «ручному» механізму розподілу дотацій та субвенцій з державного бюджету (докладніше про ситуацію в м. Києві описано в статті «Голий король?», Дзеркало тижня, 30.08.2013 http://www.osf.kiev.ua/parliament/analytics/ZT_2013_1/). Звідси навіть «святий» міський голова не може виконати своїх зобов’язань перед виборцями через брак повноважень та фінансових ресурсів.

Тобто виходить чисто командна конструкція радянського штибу, за якої відповідального за неефективні рішення знайти неможливо. На виході суспільство (громада) отримують пасивність та споживацько-утриманські настрої серед регіональних еліт та їх міграцію до столиці. Таким чином, централізація влади та грошових ресурсів є однією з ключових причин системного невиконання передвиборчих обіцянок політичними силами та зневіри виборців у можливості щось змінити на краще завдяки ініціативі на місцях.

Що обіцяли «Удар» та «Батьківщина» щодо наповнення коштами місцевих бюджетів?

Серед передвиборчих обіцянок партії «Удар» зазначається: «Забезпечити коштами місцеві громади. Залишати 100% податку на доходи фізичних осіб, податку на землю та податку на нерухомість у громадах. Гарантувати, що перерозподіл надходжень від решти податків забезпечить фінансування потреб громади».

Аналогічну мету встановила і Об’єднана опозиція «Батьківщина», яка прагнула «повернутися до редакції Бюджетного кодексу, ухваленої 2009 року, яка передбачає створення фінансової основи для місцевого самоврядування: податок на доходи фізичних осіб і податок на землю в повному обсязі залишатимуться в місцевих бюджетах».

Як же «Удар» та «Батьківщина» виконують взяті передвиборчі зобов’язання ?

Зазначені вище виборчі тези - підтверджені вимогами часу.

Дійсно, стаття 65 Бюджетного кодексу встановлює різні нормативи зарахування податку на доходи фізичних осіб для Києва (50%), Севастополя (100%), міст обласного значення (75%), сіл та селищ (25%). Але чому опозиція вирішила обмежитися Києвом? Тому що існує вірогідність виборів Київради? Ймовірно, така вибірковість стосовно Києва і дала козирі політичним опонентам апелювати до принципів загальної справедливості при розподілі коштів, а також висунути зауваження процедурного характеру, які в багатьох випадках можна було б усунути в робочому порядку.

Очевидно, що різні ставки зарахування податку з доходів фізосіб (25%, 50%, 75%), які залежать лише від типу населеного пункту є спрощеним підходом, що не враховує особливості господарської діяльності, валового регіонального продукту, продуктивності праці, природних умов, розташування міст і сіл України. Адже ті самі 25% мають абсолютно різний вплив на дохідну частину бюджетів у різних регіонах України.

Спростивши початкові умови розподілу коштів, влада мусить потім рахуватися з об’єктивною реальністю, і здійснювати майже в ручному режимі визначення обсягу і розподіл дотацій і субвенцій місцевим бюджетам, щоб виправити ситуацію. Хіба не легше поставити всіх у рівні умови із самого початку, залишивши цей податок повністю у складі доходів місцевих бюджетів? Саме такий законопроект повинен був бути поданий від опозиційних сил.

Однак виконання комплексних передвиборчих обіцянок щодо децентралізації, зниження рівня перерозподілу, прозорості дотацій та субвенцій чомусь наразі обмежилося бюджетом м. Києва. З цією метою представниками фракції УДАРу були подані законопроекти №1090 та 1090-1, фракції «Батьківщина» - № 1090-2, суть яких зводилася до відновлення нормативу відрахування до бюджету м. Києва 100% податку на доходи фізичних осіб, який діяв до грудня 2010 року.

Всі три законопроекти рекомендовані до відхилення бюджетним комітетом парламенту з наступних міркувань. По-перше, у Києві працює багато приїжджих, тому збільшення київського кошика доходів призведе до зменшення доходів інших міст і сіл. По-друге, зміна норм Бюджетного кодексу означає внесення змін до закону про державний бюджет, а їх не розробили. По-третє, збільшення доходів Києва призведе і до збільшення відрахувань до державного бюджету і часткового перерозподілу обсягів інших субвенцій і дотацій.

І це не дивно, оскільки аргументи «проти» цього пакету посилаються на ті самі принципи верховенства права та справедливості у розподілі коштів, які прагнула захистити опозиція у своїй передвиборчій програмі.

Зрозуміло, що в політичному порядку денному саме київське питання останнім часом загострилося, й тому знайшло своє відображення у законотворчому процесі. Однак, що важливіше: послідовне відстоювання інтересів виборців, чи політичне «окопне» протистояння?