Парламент

Відео

"100 днів Верховної Ради України"

Леся Шевченко, про роботу парламентської коаліції на виконання Коаліційної угоди протягом 100 днів парламенту. Організатор: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

Будьте в курсі!

Підпишіться на розсилку, щоб залишатися в курсі останніх новин, публікацій і матеріалів Фундації «Відкрите суспільство».

Чи складе українська влада тест євромайданами?

24.11.2013
Іван Сікора

Мирні масові зібрання – це, насамперед, форма зворотного зв'язку на дії влади, це спосіб реагувати на недоліки окремих рішень чи політики загалом.

Конституція України гарантує нам право на мирні зібрання, але попри переговори між громадянським суспільством та політичними силами, так досі і не створено досконалих законодавчих механізмів реалізації цієї важливої норми. І знову громадянське суспільство зустріло євромайдани без чітких норм та правил, які б регулювали їх проведення. Як наслідок, кожен чиновник на місці сам вирішує питання дозволу чи заборони мирного зібрання. І як завжди, коли немає чітких правил і норм, ексцеси виконавців вже мають місце у Львові, Черкасах, Одесі, Миколаєві де або були вжиті спроби заборони євромайданів або було відверто застосовано силу щодо їх учасників.

Прийняття пакету євро інтеграційних законів та адвокаційна кампанія інститутів громадянського суспільства здавалося б мала зрушити це питання з мертвої точки. Але амбіції саме опозиційних лідерів Батьківщини та УДАРу зірвали багатомісячну роботу інститутів громадянського суспільства (ІГС), на противагу переважно одностайному бажанню провладних сил таки покласти край звинуваченням влади про небажання справедливо ухвалювати рішення щодо мирних зібрань.

Представник Президента України у Верховній Раді Юрій Мірошниченко маючи необхідну кількість голосів ПР та політичну згоду від КПУ на ухвалення такого рішення, тактично намагався обійти невдало встановлену дату голосувань по цим законопроектам – 7 листопада, яке означало б втрату важливих голосів від КПУ, які традиційно були зайняті на піар-акціях цього дня. «Я хотів би закликати наших колег зняти з розгляду на цьому пленарному тижні законопроекти (№№ 2508, 2508-1) про свободу мирних зборів. І я вношу таку пропозицію», – сказав він, прогнозуючи, що вони будуть проголосовані пізніше… Однак подій останнього тижня пов’язані із «євроінтеграційною паузою» віддалило громадянське суспільство від законодавчого врегулювання цього важливо питання. Напевно, що вже не скоро ми стоятимемо вже перед подібним тактичним рішенням Партії регіонів.

В Україні вже системними стали притягнення громадських активістів до відповідальності за порушення статті 185-1 «Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій» Кодексу України про адміністративні правопорушення. До подій на євромайданах України за останні півроку із подібним зіткнулися і учасниники Врадієвської ходи, і активісти «Демократичного альянсу» та КУПРу. В Україні лише у 2012 році, за офіційною статистикою, до судів було подано понад 400 позовів про заборону різноманітних акцій та мітингів. І майже 85% з них були задоволені.

Де проходить межа між мирним і немирним зібранням, якими є повноваження правоохоронних органів при застосуванні сили, як врегулювати проведення контр зібрання – всі ці питання так і залишилися на розсуд органів місцевої влади, судової системи та правоохоронних органів, які фактично будучи залежними від президентської вертикалі приймають ті рішення, які вже наперед підготовлені. Звично подібні рішення мотивовані бажанням «вислужитися» перед Києвом і бути «більш святим ніж Папа Римський». Про це можуть свідчити останні подій у Львові, Черкасах, Одесі, Миколаєві де були вжиті або спроби заборони євромайданів або було відверто застосовано силу щодо їх учасників. Подібним чином можна оцінити і події сьогоднішньої ночі на Майдані Незалежності де говорячи дипломатичною мовою, для мітингуючих максимально зменшили місце де б вони могли розташовуватися проводячи мирне зібрання.

Що ж обіцяли ключові парламентські партії виборцям щодо їх права вільного висловлювання свої думок?

ПР в своїй передвиборчій програмі переконувала виборців, що «ефективна держава - це відповідальна влада та відкрите суспільство, а суспільство добробуту забезпечується належним рівнем громадянських свобод та необхідними зусиллями влади для гарантування безпеки держави і громадянина» та гарантувала «здобуття асоційованого членства в Євросоюзі, створення зони вільної торгівлі, зняття візових бар’єрів між Україною та ЄС».

БЮТ мріяла «надати громадянському суспільству, журналістам і опозиції ефективні важелі контролю за діями влади» та обіцяла:«на відміну від чинного режиму, ми не дозволимо обмежувати свободу слова, права громадян на зібрання і мирний протест». А Європейський вибір ототожнювали з українською самобутністю, та планували «ліквідувати кризу у відносинах із Євросоюзом, підписати та ратифікувати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС, мати безвізовий режим з країнами Євросоюзу, партнерства з Російською Федерацією та пропагувати європейські цінності, як свої».

УДАР прагнув для України якісно нового типу відносин між громадянином і державою, що мав базуватися на взаємній довірі, безумовній повазі до кожної людини, її прав і свобод, рівності всіх перед законом, єдності країни.

На допомогу мало б прийти впровадження народного вето і народного вотуму недовіри шляхом: 1) «забезпечення громадян правом скасовувати на референдумі рішення органів державної влади і місцевого самоврядування – за винятком питань, референдум щодо яких заборонений Конституцією України», та 2) «надання можливості громадам ухвалювати на місцевому референдумі рішення про недовіру голові місцевої державної адміністрації, керівнику міліції і податкової, прокурору, судді – що матиме наслідком дострокове припинення їх повноважень». Під європейськими стандартами життя розуміли «відмову від політики дешевої робочої сили, перехід до прозорої і ефективної соціальної політики, оздоровлення нації, якісну освіту та підтримку українського культурного продукту».

 «Свобода» прагла побудувати могутню Українську Державу, яка «посяде гідне місце серед провідних країн світу і забезпечить безупинний розвиток української нації». А досягнути цього можна було б виконавши два завдання:

І. Негайно конституційними методами усунути від влади режим олігархічної диктатури, ліквідувати наслідки його правління та не допустити реваншу.

ІІ. Утілити в життя чіткий план всеосяжних докорінних перетворень у державі шляхом докорінного очищення держапарату та відповідального народовладдя, посилення ваги середнього класу і соціального захисту та збереження національної ідентичності і відновлення історичної справедливості».

КПУ вкотре вірить у все ж таки «можливість побудови демократичного суспільства, але без експлуатації людини людиною та прагне .. встановлення справжнього народовладдя».

А в результаті маємо те, що маємо

11 травня 2013 року Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Вєренцов проти України” зобов’язав Україну законодавчо закріпити право на мирні збори. Спеціального закону про мирні збори в Україні немає. Значна кількість органів місцевого самоврядування ухвалює власні рішення про правила проведень вуличних акцій або керується Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних і походів і демонстрацій”, прийнятим у 1988 році. На жаль, досі відповідний закон так і не прийнято.

Реалізація права на свободу мирних зібрань є тестом для чинної влади щодо дотримання європейських цінностей про які останнім часом так люблять говорити. Чи складе тест на свою готовність рухатися до Європи не на словах, а на ділі, покажуть євро майдани. Остатні події на майдані Незалежності в Києві показують, що вірогідність складання тесту досить висока, але чи вдасться скласти власне сам тест – покажу час.

Очевидно одне, в умовах відсутності чіткого нормативного регулювання конституційної норми про мирні зібрання все зараз залежить від політичної волі Президента України довести хоча б готовність почути те, що говорять про євроінтеграцію громадяни країни. Чи не він обіцяв на виборах «почути кожного»? А принагідно, було б добре якщо надто вже лояльні та запопадливі до центральної влади керівники органів влади деяких міст України, що відзначилися освяченням застосуванням сили до учасників мирних зібрань , зрозуміли просту річ – нічого не буває вічним і завтра учасниками мирних зібрань можуть стати вони або їх прихильники. А тому, як говорить народна мудрість, не треба «плювати в криницю – з якої питимеш воду».