Парламент

Відео

"100 днів Верховної Ради України"

Леся Шевченко, про роботу парламентської коаліції на виконання Коаліційної угоди протягом 100 днів парламенту. Організатор: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

Будьте в курсі!

Підпишіться на розсилку, щоб залишатися в курсі останніх новин, публікацій і матеріалів Фундації «Відкрите суспільство».

Війна в Україні: останній акорд «холодної війни» або чому Росія програє війну в Україні

01.03.2014
Іван Сікора

Україна стала ареною вирішення цивілізаційного конфлікту між Заходом і Росією. Цей конфлікт мав різні форми прояву, але у фазу загострення, переріс у зв’язку із результатами української революції. Саме 4 роки треба було українцям, щоб остаточно зрозуміти та втрати ілюзії щодо перспектив «покращення» від Януковича-Азарова. 90 днів вистачило українцям, щоб закрити двері перед цивілізаційним вибором який називається олігархічно-рентна політика та економіка.

Більше 20 років прийшло з часу закінчення «холодної війни» в 1991 році. Здавалося б, результати господарювання, рівень ВВП та інші соціально-економічні показники переконливо доводять, що олігархічно-рентна політика та економіка є приреченими. Однак, процес вмирання пострадянського неофеоділізму, чим по суті є олігархічно-рентна система, може тривати досить довго. Більше того, як виявилося, путінська Росія навіть змогла кинути виклик світовому устрою та принципам, що сформувався після залічення «холодної війни». 

 

 Що об’єднує Януковича та Путіна ?

Янукович  та Путін є типовими продуктами «радянської системи», які вирішили кожен по своєму, взяти реванш за поразку у «холодній війні».  Вірус вседозволеності, ігнорування елементарних демократичних та загальнолюдських  принципів та цінностей, яким останні роки «хронічно хворів» Янукович передався Путіну.

Режим Януковича залишив після себе тотальну корупцію,  лицемірство, втручання в бізнес діяльність  та «віджимання» більш менш цікавого з точки зору прибутків приватного бізнесу спочатку опозиції, а вже потім, і регіоналів,  продажні суди, прокурори  та правоохоронці, які покривали політично та економічно  мотивовані рішення. Щось подібне можемо побачити і у Росії Путіна.

Як і Янукович, Путін має «ручний» парламент. Рада Федерації в кращих традиціях партійних з’їздів КПРС часів брежнєвського застою схвалює інтервенцію в Україні на підставі явно суперечливої  інформації. Якщо на з’їздах КПРС часів перебудови, була хоча б видимість дискусії,  то зараз у Росії, дискусія відсутня.

Янукович не любив ходити в парламент і зробив все для того, щоб зменшити вплив законодавців на формування політики шляхом фактично конституційного перевороту. Символічно, що 4 роки назад, двері до парламенту почали закриватися  якраз в той час, як тоді новообраний Президент України Янукович,  заходив складати присягу. http://www.youtube.com/watch?v=dl_VicWpJGg.   Нещодавно саме парламент формально завершив кар’єру Януковича.

 

Останні акорди холодної війни.

Чому програв режим Янукович і програє Путін?

В СРСР радянська пропаганда дуже вміло показувала відмінність різних моделей суспільного розвитку - «два світи – два дитинства».  Проводячи аналогії, можемо порівняти філософію людей, які стояли на Майдані та Антимайдані.  Єврореволюція стала по суті боротьбою войовничого «совка» під гаслами путінської Росії  із тими, хто вже більше не може жити в умовах рентної економіки, вибіркового правосуддя, напіввільних виборів і всіх інших принад авторитарного олігархічного капіталізму.  Нерозуміння  чи небажання розуміти принципи та цінності  відкритого ліберального суспільства отримало своє концентроване втілення у образі харківського «Оплату», що войовничо обіцяли очистити Київ від барикад ще на початку січня. Обіцяли очистити Київ, а вийшло, що самі були змушені втікати.

Для лідера Оплоту не вміщалося в голові, що змушує людей стільки часу боротися за свої права, та ще й безкоштовно. Логіка колишньої радянською людини зразу орієнтована на пошук ворога з яким співпрацює громадянин, який сумнівається в правильності лінії партії (читай - режиму Януковича). Для Росії ворогом залишається США, а отже, якщо євроінтеграція невигідна Росії, то вона вигідна США та ЄС. Звідси, протестуючим платять американці чи європейці. Логічний ланцюжок замкнувся і далі не потребує рефлексій. Якщо ворог не здається, його знищують. І не важливо як це буде зроблено. Сотні тисяч радянських солдат полягло в кінці Другої світової війни під час штурму Берліна через наказ Жукова взяти столицю Рейху до 1 травня – міжнародного дня солідарності трудящих. Хотів зробити приємне Сталіну.  Ймовірно, саме бажанням «прогнутися» були мотивовані події, які мали місце на Майдану 30 листопада, які перевели протистояння на якісно новий рівень.

Майдан показав, що в Україні, на 23 році незалежності, нарешті відіграні останні акорди «холодної війни». Ліберальні принципи організації держави та економіки взяли гору над войовничим «совком» в лаштунках рентної економіки, оліграхату та авторитаризму. Активний громадян переміг мільйони коштів, які були інвестовані олігархами у Антимайдан, в лояльних чиновників на місцях, в продажну правоохоронну та судову системи.

Перемога Майдану засвідчила факт, що Україна зробила рішучий крок в бік ліберальної моделі розвитку, яка передбачає активного громадянина, який готовий відстоювати свої прав навіть цінної власного життя чи добробуту.  Держава, яка не  забезпечує дотримання чесних та справедливих правил гри, не захищає права людини і громадянина,  які дають можливість для реального контролю влади, гідна зневаги.  Саме за ці фундаментальні ліберальні  принципи, що ототожнювалися переважно із Євросоюзом,  стояли українці на Майдані.

Як і Горбачев, Янукович напевно досі не зрозумів, чому він програв. А причини поразки, здавалося б всесильного режиму Януковича, є очевидними. Олігархічна система влади побудована на грубій силі державного апарату та рентній економіці та тотальній корупції, немає достатньо інформації про стан справ у суспільстві. Як наслідок, влада є дуже далекою від народу і не розуміє  його інтересів та потреб. Представники влади на місцях отримують від контрольованих фантомних інститутів громадянського суспільства ту інформацію, яку вони хочуть отримати. Як наслідок, приймаються неправильні управлінські рішення, на основі неправильних вхідних даних. Саме цим можна пояснити розгін студентів 30 листопада, прийняття «диктаторських законів» та розстріл «Небесної сотні»  фактично у прямому ефірі. Саме цим можна пояснити інтервенцію Росії в Україну. «Хлібом і сіллю» росіян не зустріли у Криму окрім частини проросійських політиків та незначної купки проросійських активістів.

Фактична поставивши на «паузу» євроінтеграцію 21 листопада, та потім спокусившись на «легкі» російські гроші без необхідності проведення реформ, Янукович розпочав стрімко рухатися до свого кінця. Так само і Путін, розпочавши формально 1 березня війну в Україні – путінську Росію  у ії теперішньому вигляді,  чекає кінець. Питання лише часу та ціни, яку заплатять за комплекси пострадянських політиків пересічні громадяни.   Янукович вже почав сплачувати матеріальну та моральну ціну за свої помилки. Однак,  ціна,  яку заплатить Путін за порушення базових принципів  міжнародного співіснування, буде значно вищою.

 

***

Повернемося до символів. Після дверей, які закрилися перед Януковичем 4 роки назад перед його інавгурацією у парламенті, пізніше був епізод із вінком, який впав на Януковича від сильного вітру.

http://www.youtube.com/watch?v=oUwzopay4VM

Відхід режиму Януковича позначився і таким явищем як «ленінопад». Знесення пам’ятників Леніну по всій Україні є символічним. По суті, це є символічним демонтажем псевдоринкової економіки та псевдодемократичної  політики, що утворилася 23 роки назад.  Косметичний євроремонт, який здійснювався за Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича, вже не допоможе. І це важливо пам’ятати політикам, які зараз прийшли до влади завдяки не їх майстерній політичній грі, а завдяки мужності українського народу, що поклавши сотні життів, за 90 днів та ночей, переміг режим Януковича. Режим, який ще 3 місяці назад, здавався вічним. 

comments powered by Disqus