Парламент

Журнал “Депутат”

Аналітичний огляд (листопад 2017)

Тема номера: У фокусі - Державна допомога

Відео

"100 днів Верховної Ради України"

Леся Шевченко, про роботу парламентської коаліції на виконання Коаліційної угоди протягом 100 днів парламенту. Організатор: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

Будьте в курсі!

Підпишіться на розсилку, щоб залишатися в курсі останніх новин, публікацій і матеріалів Фундації «Відкрите суспільство».

МЕТОДИКА: Як виміряти прихильність партій передвиборчими обіцянками?

01.12.2014
Леся Шевченко

Питання оцінки виборцями роботи політичних партій залишається невирішеним - в Україні політичні кампанії переросли в чистий маркетинг. Громадяни пасивно спостерігають за роботою політиків у владі, тоді як останні не поспішають звітувати про свою роботу і дані обіцянки. Розробка методології та інструментарію оцінки роботи парламенту повинна стати сполучною ланкою між депутатами та активною громадськістю.

В ідеальному світі політичної науки є елегантна модель "відповідальною партії". Відповідно до неї виборці віддають свої голоси партіям раціонально, вибираючи політсилу, яка пропонує найбільш близькі їхнім поглядам обіцянки. У свою чергу політики, обираючи і отримуючи важелі впливу на уряд, роблять все для реалізації своїх слоганів - це стає запорукою їх обрання знову на чергових виборах.

У реальному світі, особливо в Україні з ще не звиклою до демократичних норм політичної культури говорити про відповідальні партії, - рано. Природно, такі політсили вимагають і вдумливого і грамотного виборця, якого нашій країні також поки що бракує. Однією з умовою розвитку стійкої і конкурентної демократії є розвинена культура участі - активна і свідома участь громадян у політичному житті суспільства.

Одним із кроків назустріч громадянської і в іншу сторону від підданицької політкультури має стати налагодження зв'язку між виборцем і делегованим ними у владу представникам. Поки ж на пострадянському просторі мовне кліше "передвиборчі обіцянки" має негативний характер - традиційно це сприймається як політтехнологію, засновану на брехні різного рівня, щось, що буде забуто одразу після виборів. Більше того, в Україні є і судовий прецедент, що де-юре дозволяє політикам ігнорувати свої передвиборні обіцянки.

В той же час, дослідження західних вчених про роботу урядів у розвинених демократіях показують, що там зв'язків між передвиборчими обіцянками і програмою урядів відчутно більше, ніж припускають люди[1]. З точки зору ідеальної моделі в політичній науці передвиборчі обіцянки - це політичні борги, які обрані чиновники повинні "погасити" під час свого перебування при владі. Завдання активістів, в такому разі, наблизити українську політичну реальність до недосяжного ідеалу, виховуючи в політиках відповідальність за свої слова.

Крім сумлінних політиків Україні потрібен ще й відповідальний електорат. Це виборці, які не будуть голосувати сліпо й емоційно, падаючи жертвами вкладених у політичну рекламу мільйонів. Відповідальний виборець стає "напарником" відповідальною партії, винагороджуючи її за хорошу роботу у владі і, відповідно, караючи за погану. Таким чином, виникає питання, як оцінювати роботу партії в парламенті, особливо - партію, яка брала участь у формуванні уряду і таким чином отримала важелі для реалізації своєї передвиборної програми.

Політологи підкреслюють важливість політичної освіти громадян. Погано обізнані люди, як правило, спираються на стереотипи та міфи щодо проблемних питань. Щодо передвиборчих обіцянок, то домінуючий стереотип один - їх не виконують. У свою чергу, ті громадяни, хто цікавляться політикою, відмовляються від цього шаблону і можуть оцінювати, чи виконують політики свої обіцянки, чи ні. Крім того, обізнані виборці проявляють більше реакції на невиконання передвиборчих програм, а також мають більше прагнення вимагати від партій виконання своїх обіцянок. У підсумку активні і обізнані громадяни створюють зв'язок суспільства і влади, отримуючи вплив на реальну політику.

З точки зору теорії демократії, виконання передвиборних обіцянок є важливим каналом комунікації для перетворення запитів суспільства в політику уряду. У випадку, якщо партії акумулюють вимоги суспільства, вони повинні відображати їх у своїй передвиборчій програмі, тоді як Кабмін - реалізувати їх у політиці. Джейн Менсбрідж, яка спробувала по-новому підійти до питання представницької влади, пояснює: «ідея того, що під час [передвиборної] кампанії депутати дають виборцям обіцянки, які вони виконують чи ні, - це фокус традиційний моделі демократичного представництва, так званого представництва з зобов'язаннями (promissory representation)».

Розвинені західні економіки також зміщують дискурс про демократію в бік виконання передвиборчих обіцянок. Як правило, партійні представники часто обіцяють під час дії свого мандата виконувати передвиборчі програми, незважаючи на спірність їх тез. Крім того, самі обіцянки стають предметом бурхливої медіа дискусії - матеріалів у ЗМІ та обговорень у політичних ток-шоу. Пультцерівську премію 2009 приміром, отримав сайт politfact.com за проект Обаметр (Obametr), який відстежував передвиборні обіцянки президента Барака Обама. Аналогічні сайти працюють і в інших країнах - як в Україні проекти Фундації «Відкрите суспільство» або сайт Владометр.

Фундація «Відкрите суспільство» вже 13 років займається аналізом виконання передвиборчих обіцянок політсилами в парламенті. За роки роботи були випробувані кілька підходів і методологій, які так чи інакше показували схожий результат - партії в основному не виконують свої обіцянки. Тим не менш, навіть негативні показники робіт фракцій давали зручний грунт для порівняння і оцінок - наприклад, між нульовим результатом відповідальності перед виборцем у КПУ і третій у тоді ще Нашої України-Народної самооборони. Суха статистика підтверджувала, що більша частина передвиборних обіцянок партіями просто забувається - по ним навіть не подається відповідних законопроектів.

Більш того, роки правління Віктора Януковича і стрімке посилення владної вертикалі показало, що не стільки ВР, скільки Кабмін є "законодавцем мод" у сфері прийняття нових нормативних актів. Таким чином, зосередження аналізу виключно на парламентській роботі - що притаманне більшості українських аналітиків і НГО в сфері аналізу політики - буде спотворювати реальність роботи Верховної Ради, як і самих політичних сил, які де-факто обирають уряд.

Стрімка зміна розкладу сил у Верховній Раді наприкінці лютого, крах авторитарних структур партії влади і зсув центру ухвалення державних рішень в парламенті поклало на депутатів новий рівень відповідальності. В умовах нестабільності партійної системи, підриву політичної стабільності та міжнародної кризи, викликаного російським аншлюсом Криму і війни в Донбасі, обіцянки партій зразка 2012 року, по суті, канули в Лєту.

У той же час дострокові вибори до ВР дали політичним силам прекрасне "вікно можливостей" для умовного перезавантаження. По суті, політична система відкотилася на умовний «нульовий рівень» на тлі стрімкого зростання громадянської самосвідомості та патріотичних почуттів. Вибори дали партіям шанси для серйозної модернізації і своїх внутрішніх структур та ідеологічної платформи. Тим не менш, виборча кампанія 2014 показала спроби використовувати старі сценарії - іменні блоки політсил, використання чисто маркетингових інструментів, гри з брендами і популістичними обіцянками.

Підсумки виборів показали неспроможність колишніх методів. Перше місце дісталося партії прем'єр-міністра, діяльність якого мала високий рівень схвалення населення. Персональні проекти домоглися результатів, відчутно менше прогнозованих. Партії, які не зуміли реалізувати очікування, покладені на них на попередній кампанії, не подолали 5% -й бар'єр.

Саме тому ретельне відстеження роботи партій у парламенті щодо виконання своїх передвиборчих обіцянок має велике значення для цементування демократичного фундаменту в політичній системі України. Само собою, використання складних методологічних інструментів для аналізу роботи нового скликання ВР передчасне - політичним силам належить тільки виховати в собі відповідальність перед виборцем.

Тому Фундація «Відкрите суспільство» пропонує для Ради 8.0 скликання порівняно простий, але досить дієвий метод для регулярного моніторингу роботи парламентарів. Його ключові цілі - інформування виборця про діяльність депутатів та обраного ними уряду, налагодження комунікації в трикутнику громадянин-депутат-ЗМІ, а також трансформацію політичної культури з підданицької в сторону цивільної та активістської.

Враховуючи складність якісного дослідження роботи парламентаріїв та уряду, ми пропонуємо поєднати експертну аналітику з кількісним аналізом. Одним з ключових продуктів роботи законодавчої влади є проекти нормативних актів. Щомісяця депутати і Кабмін подають у ВР десятки подібних документів, які по суті є альтернативами політики (policy). Аналіз їхніх текстів фахівцями дозволить співвіднести суть поданої ідеї - програмі партії - або ж уряду/коаліції.

На основі цього достатньо просто створити щомісячний рейтинг, який дозволить оцінити умовну відповідальність кожної фракції перед виборцем. Таким чином, індикатор «відповідальності» буде розраховуватися за формулою: (число наданих законопроектів, які відповідають програмі партії) / (сумарне число законопроектів). Отримане число буде менше або дорівнювати одиниці - і дозволить не тільки показати увагу політичних сил до власних програм, а й порівняти відповідальність перед виборцем різних фракцій.

Крім того, чисельник можна ускладнити для прийняття до уваги інших факторів. Так, від нього можна віднімати ті законопроекти, які суперечать обіцянкам політичної сили або ж є чисто популістським, націленими виключно на саморекламу. Таким чином, партії будуть «оштрафовані» за зневагу демократичними цінностями і виховання пасивного виборця.

Щомісячний моніторинг і порівняно швидкий підрахунок результатів дозволить тримати руку на пульсі політичного життя як виборцю, так і самим депутатам. Більш того, за підсумками певного періоду можлива організація медіа кампанії і масової розсилки по штабах партій списків невиконаних обіцянок. Такий підхід, підкріплений увагою активістів та представників ЗМІ, послужить зміцненню механізмів громадянського суспільства і представницької демократії.

Також цей проект здатний вплинути не тільки на поінформованість виборців. У довгостроковій перспективі одне з його завдань - вплив на внутрішньо партійну роботу і демократію, в тому числі - питання партійного лідерства та роботи з ідеологією. Якщо керівництво партій вирішить нехтувати своєю відповідальністю перед виборцем, внутрішньопартійним групам варто задуматися про його ефективність. Так чи інакше, програми партій є тим набором цінностей, який поєднує його членів. Як це тонко відзначає Роуз, «начерки партійної програми - це перший крок у пошуку консенсусу всередині самої партії. Підсумковий документ - не стільки заява про бажання виборця, скільки прокламація того, чого погодилося домагатися партійне керівництво».

Збільшення уваги до передвиборчих обіцянок має змусити партії мислити не тільки в короткостроковій перспективі - перемоги на виборах, але й у довгостроковій - розвиток держави. Опір демагогії і популізму в партіях стане одним із захисних механізмів для демократії, якій в Україні ще належить пройти непростий шлях розвитку.

Більш того, вдумлива робота над програмою партії та відповідними обіцянками повинна зробити процес формування більшості в парламенті прозорим. На даний момент продемократичні політсили демонструють звичне для пострадянської політики двоємисліє: публічно гарантується чесність і прозорість створення коаліції, тоді як в кулуарах йдуть відверті торги за крісла і портфелі, що так люто заперечується самими переговірниками.

У разі упору на програми, процес створення коаліції перетворюється на дискусію про державних політиків, проекти яких закладені в обіцянках політичних сил. Таким чином, в більшості випадків, приймаючи рішення про участь або неучасть в створенні коаліції, партії в першу чергу беруть до уваги позицію свого виборця і його потенційну реакцію на дії уряду. У підсумку, в коаліційному Кабміні рівень реалізації політичних пропозицій кожного учасника  є показником стабільності та успіху такого об'єднання.

Безсумнівно, українському політикуму належить пройти ще довгий шлях перед тим, як він вийде на рівень розвиненої демократії. Тим не менш, представники громадянського суспільства не можуть залишатися осторонь - досвід Майдану показав, що активісти в умовах перехідного українського суспільства не є ведучими, але провідними у формуванні політичного порядку денного. Домогтися стовідсоткового виконання передвиборних обіцянок - утопічне завдання, однак стеження за роботою партій у цій сфері не може не зробити їх більш дисциплінованими і відповідальними. А можливо, і найняти замість десятка політтехнологів, - кілька хороших експертів для розробки альтернатив політики в тій чи іншій галузі.



 

comments powered by Disqus