Парламент

Журнал “Депутат”

Аналітичний огляд (листопад 2017)

Тема номера: У фокусі - Державна допомога

Відео

"100 днів Верховної Ради України"

Леся Шевченко, про роботу парламентської коаліції на виконання Коаліційної угоди протягом 100 днів парламенту. Організатор: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

Будьте в курсі!

Підпишіться на розсилку, щоб залишатися в курсі останніх новин, публікацій і матеріалів Фундації «Відкрите суспільство».

Навіщо влада знову розмахує «депутатською недоторканністю»

10.02.2015
Леся Шевченко

Депутатська недоторканність давно перетворилася на червону ганчірку, якою політики усіх мастей махають перед виборцем, прикриваючи системні проблеми в державі. 15 років тема скасування депутатського імунітету спливає на поверхню акурат одночасно з провалами в економіці та державній політиці. Сьогодні нова влада повертається до старих і перевірених засобів відвернення уваги суспільства.

У країні, де корупційні гроші вирішують усе, справді недоторканним політика робить зовсім не рядок у Конституції.

The Insider опублікува статтю Президента Фундації щодо депутатської недоторканності.

Уперше українські обранці отримали недоторканність у далекому 1978 році, разом із набуттям чинності нової Конституції УРСР. Закони "Про статус народних депутатів" від 1989-го і 1993 року та Конституція України 1996 року тільки закріпили право імунітету.

Традицію оскаржувати депутатську недоторканність розпочав Леонід Кучма. У 1999 році, невдовзі після технічного дефолту країни, увагу населення спробували відвернути від економічних проблем ідеєю референдуму, ключовим питанням якого було скасування депутатської недоторканності. Тоді в плебісциті взяли участь рекордні 81% виборців, з яких 89% підтримали скасування імунітету. Як ми знаємо, до реального скасування недоторканності ні тоді, ні протягом наступних 15 років не дійшло.

Після Кучми скасування недоторканності пропонував і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович. Не оминув перевірене гасло і Петро Порошенко. 16 січня він вніс до Верховної Ради законопроект №1776, у якому запропонував позбавити нардепів імунітету, а 5 лютого 365 голосами Верховна Рада підтримала президентську ініціативу.

Тепер закон має потрапити до Конституційного суду, який або підтримає, або ветує його. За словами Володимира Гройсмана, остаточне скасування депутатської недоторканності може відбутися восени.

Але наскільки актуальним є сьогодні питання депутатського імунітету?

Чи не існує пріоритетніших сфер для реформ у країні?

І які реальні зміни може принести остаточне ухвалення закону?

Не секрет, що депутатська недоторканність радше підкреслює статус народного обранця, ніж реально захищає його від будь-якого тиску. Це символ його відірваності від суспільства, вседозволеності та безкарності, відображення прірви, яка лягла між чиновниками та народом.

На практиці ж депутатська недоторканність полягала лише в особливому статусі притягнення до відповідальності, а не реальною індульгенцією від будь-яких посягань правоохоронців. Депутатів Звягільського, Лазаренка, Жердицького, Агафонова, Лозінського, Царьова притягували або намагалися притягувати до відповідальності, і недоторканність давала, в кращому разі, лише додатковий час для втечі від слідства.

За часів Януковича поняття недоторканності було спрофановане в іще більшій мірі. Тоді найбільш неугодних політиків через підконтрольні суди позбавляли депутатського мандата як такого. За цією схемою до в’язниці потрапив Ігор Марков і мав шанс потрапити Сергій Власенко.

Натомість реальну недоторканність в умовах тотальної державної корупції дарує аж ніяк не депутатський мандат, а щедрі грошові подарунки правоохоронцям. І той факт, що жоден із реальних винуватців трагедії на Майдані досі не покараний – лише яскравий тому приклад.

Чому ж тоді політики так чіпляються за гасло позбавлення недоторканності?

Чому кожна політична партія поспішає підняти цю тезу на власні знамена?

Відповідь може дати нещодавнє опитування Київського міжнародного інституту соціології на замовлення "Дзеркала тижня".

Відповідно до опитування, українці мають доволі розмите уявлення про те, що таке реформи. Зокрема, найбільше респондентів (58%) вважають, що головною реформою має бути саме скасування депутатської недоторканності. Водночас необхідність таких реформ як децентралізація чи реформа системи оподаткування підтримують не більш ніж 10-15% українців.

Коментуючи законопроект №1776 в схожому ключі висловився і голова президентської фракції в парламенті Юрій Луценко: мовляв, недоторканність нервує суспільство, а отже, депутати мають проголосувати за цю реформу.

Звісно, Луценко кривив душею, коли говорив про те, що депутати мають йти назустріч суспільству в його прагненні реформ. Адже крім депутатської недоторканності, українців не менше нервує наскрізна корупція в органах влади, тотальне беззаконня в судах, економічна розруха та зростання рівня безробіття, стрімка інфляція та кількаразове знецінення національної валюти. Але сьогодні, як і у 1999-му, коли загроза дефолту нависає дамокловим мечем над країною, виборців знову надумали годувати дешевим популізмом про депутатський імунітет.

Безперечно, скасування недоторканності додасть політичних дивідендів у очах виборця, а кожна партія поспішатиме приписати перемогу над безкарністю депутатів собі. Але, як показує практика, жоден із 250 депутатів попереднього скликання, який не пройшов до нового парламенту і втратив свій імунітет, так і не був притягнутий до відповідальності. В країні, де корупційні гроші вирішують усе, справді недоторканним політика робить зовсім не рядок у Конституції.

Звісно ж, боротися з вітряками парламентського імунітету легше, ніж із реальними корупційними схемами, що годують не одну сотню чиновників. І ми знову бачимо, як популізм, що привів Україну до межі катастрофи, розквітає з новою силою, штовхаючи її за неї.