Парламент

Журнал “Депутат”

Аналітичний огляд (листопад 2017)

Тема номера: У фокусі - Державна допомога

Відео

"100 днів Верховної Ради України"

Леся Шевченко, про роботу парламентської коаліції на виконання Коаліційної угоди протягом 100 днів парламенту. Організатор: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

Будьте в курсі!

Підпишіться на розсилку, щоб залишатися в курсі останніх новин, публікацій і матеріалів Фундації «Відкрите суспільство».

Невеселі старти: що вдалося другому Кабінету Яценюка за 100 днів

12.03.2015
Леся Шевченко

Короткий огляд показує, як Уряд вже понад 100 днів намагається почати приймати серйозні рішення. Поки в основному про це виходить тільки говорити. Спроби влади грати в колишні ігри викликають бурхливе обурення народу, а активісти, по-суті, створюють паралельні, і часто, набагато більш ефективні системи управління в піку покритиму жиром пострадянському менеджменту.

Президент Фундації Леся Шевченко прокоментувала в своєму блозі на сайті "Новое время" про перші 100 днів другого Кабінету Яценюка.

Автора шокової терапії у Польщі Лешека Бальцеровича або архітектора грузинських реформ Кахи Бендукідзе Яценюку, схоже, найближчим часом не бачити.

Ні за перший прем'єрський термін, ні за другі сто днів постреволюційний Кабмін не став органом влади, що генерує і очолює зміни. І якщо за підсумками перших ста днів, ще влітку 2014 року, прем'єра хвалили за те, що він "загасив пожежу" на руїнах системи влади після режиму Януковича, то на фініші "другої сотки" з'явилися претензії.

Судячи з усього, Кабінет міністрів як і раніше не бачить шляхів розвитку України далі кроку вперед і де-факто "йде за приладами". У медіадискурсі жонглювання посиланнями на "успішний досвід" Польщі, Сінгапуру чи Грузії вже втомив і за ним усе більше проглядається вміння Яценюка займатися тактикою, провалюючи стратегію.

І війна тут зовсім ні до чого. Зрозуміло, що тривалий військовий конфлікт в Донбасі не йде на користь країні, але він давно не є виправданням для реформаторської пасивності нової влади. Більше того, Конституція в редакції 2004 року повернула Кабміну повноваження ключового центру влади в країні: прем'єр Яценюк набагато впевненіше сидить у своєму кріслі, ніж його попередники Микола Азаров або ж будь-який з глав КМУ епохи Леоніда Кучми.

У випадку нинішнього уряду йдеться про нерозуміння, або ж свідомий саботаж ефективних змін. Основною проблемою залишається пострадянське мислення державного менеджменту, який поки безуспішно намагаються розбавити західною ментальністю чиновників-експатів.

Надалі уряду і українцям доведеться пережити як мінімум одну серйозну реформу - стрімке зростання цін на комунальні послуги. І якщо громадяни стурбовані питанням, де взяти кошти на оплату квитанцій, Кабміну потрібно грамотно розпорядиться отриманими грошима. Як мінімум, нарешті, провести давно обіцяну реформу Нафтогазу та газового ринку. Примітний доказ безструктурного мислення КМУ - ціни на ЖКГ накрутили, а програму з енергозбереження та відповідної просвіти громадян майже немає, утеплювати хрущовки і термоізолювати теплотраси поки ніхто не поспішає. В результаті багато громадян при небувало теплому початку березня опалюють вулицю, щоправда, тепер значно дорожче.

Тим не менш, деякими "міні-реформами" Кабмін все ж зайнявся. Розпочався старт - хоч і з великою тяганиною - нової податкової бюджетної політики, мляво - боротьби з корупцією та відкриттю держреєстрів для прозорості фінансів.

У секторах уряд поки ще часто займається боротьбою з вітряками, латаючи старі діри замість створення нової системи. Аграрії зітхнули вільніше, коли скасували карантинний сертифікат для перевезення зернових по Україні, паралельно скасувавши ще кілька безглуздих документів. Для імпортерів спростили обіг акцизних марок, а також прибрали один із сотень генераторів локальної корупції - лист Мінекології про відсутність озоноруйнівних речовин у товарах; скасована гемологічна експертиза - процедура для отримання "папірця" про дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння чи продукції з ними. Вплив ЄС також відчувається - Кабмін поступово приймає нові стандарти для бізнесу за зразком Євросоюзу. Малий бізнес теж отримав деякі переваги - але буму підприємництва в країні поки не спостерігається.

Боротьба за реформу енергоринку пов'язана з інтересами занадто багатьох великих гравців, тому від Яценюка потрібна неабияка сила волі, щоб навести в ній лад. Красномовним прикладом може бути історія зі спробою відновлення контролю держави над Укрнафтою, спритно підпорядкованої бізнес-імперією Ігоря Коломойського. Неоднозначність законодавства і готовність олігархів вести затяжні юридичні тяжби, як і продаж безлічі енергокомпаній при Януковичі, лише ускладнює завдання Кабміну в лібералізації та боротьби з монополіями на цьому ринку.

Якщо КМУ по-справжньому прагне дати економіці країни новий старт, то варто все ж почати з валютного ринку. І проблема не тільки в тому, щоб не дозволяти великим експортерам грати з гривнею, але й зменшити апетит адміністративного ресурсу. Новий імпортний збір також навряд чи йде на користь залежному від закордонної продукції бізнесу. Давно пора розібратися і з неефективним управлінням в держкомпаніях типу Укрспирту, які лише генерують корупцію. Крім того, в бізнес-сфері від Кабміну вже довго чекають продовження дерегуляції та ліквідації непрозорих схем минулої влади - наприклад, Укрекоресурси та їхні тарифи на "утилізацію упаковки".

До держменеджменту щодо військових тем і відповідних соціальних проблем занадто багато питань. Багато з них озвучуються волонтерами та армійськими експертами. Вкажемо на невиразність політики Києва щодо окупованого Криму та зони АТО. Розрив транспортного сполучення з анексованим Росією півостровом, введення пропускної системи з районами спецоперації вже породили масу "маленької" корупції.

Природно, досвіду роботи в режимі війни у чиновників немає - але й немає часу вчитися на безлічі недолугих помилок.

Майдан, по суті, змінив умовний суспільний договір в Україні. Принцип "можновладці можуть тихо красти на своєму рівні і не втручатися в справи інших" вже не діє. Новий запит на прозорість у виконавчій владі поки розуміють туго: у хід часто повертаються перевірені схеми "попередників" - а на шляху реформаторської хвилі виростають бар'єри особистих інтересів. Причому в гру вступають керівники середніх рівнів. Їх боротьба за збереження власного доступу до держресурсів збігається по вектору з фактичною відмовою уряду проводити непопулярні реформи.

Амбіції також як і раніше перетворюють українську політику у версію відомої байки - періодичні корупційні скандали, тріщини в коаліції і акуратна пікіровка між президентом і прем'єром нагадує 2008 рік. Щоправда, тоді в країні не було війни, а економіка тільки починала стрибок у прірву.

Спроби влади грати в колишні ігри викликали бурхливе обурення народу, а активісти, по-суті, створюють паралельні, і часто, набагато більш ефективні системи управління в піку занепавшому і покритиму жиром пострадянському менеджменту.

Перший кабінет Яценюка називають "урядом камікадзе" вже хіба що жартома, нарівні з легендарною фразою про "кулювлоб". Але, якщо Прем'єру дійсно дорога Україна, варто набратися сміливості і стрибнути в політичну безодню, щоб не дати країні зникнути в економічній прірві.

comments powered by Disqus