Парламент

Відео

"100 днів Верховної Ради України"

Леся Шевченко, про роботу парламентської коаліції на виконання Коаліційної угоди протягом 100 днів парламенту. Організатор: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

Будьте в курсі!

Підпишіться на розсилку, щоб залишатися в курсі останніх новин, публікацій і матеріалів Фундації «Відкрите суспільство».

Рада забула заборонити найнебезпечнішу радянську спадщину

17.04.2015
Шевченко Леся

Бар'єром на шляху до кращої України сьогодні як і раніше залишається держава. Бюрократи у владних кабінетах усіма силами перешкоджають проведенню реформ

Президент Леся Шевченко на сайті Нового часу прокоментувала боротьбу з символами у прийнятому ВРУ законопроекті "Про засуджених комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (№  2558).

Нашуміла парламентська заборона комуністичної символіки - безсумнівно, позитивне явище. Незважаючи на символічну важливість такого ходу влади, хочу зазначити, що проти реальної і найбільш страшної спадщини СРСР - жахливої махіни бюрократії та чиновницьких практик, протиотрути поки не знайшли.

Блискучий французький соціолог П'єр Бурдьє ще в 1970-х висунув ідею символічного насильства - нав'язування певних смислів для легітимації та збереження системи влади в країні. І якщо з явною радянською спадщиною - емблемами і пам'ятниками комунізму - Верховна Рада худо-бідно розібралася, то неявним залишком тоталітарного навіювання займатися поки не поспішають.

Мова йде про армію чиновників, які як і раніше втілюють у собі багато з найгірших рис радянського режиму. І тут увагу варто звернути не лише на держменеджерів вищої ланки, оскільки ці позиції останнім часом все частіше займають люди іншого мислення, в основному - експати. Одна з основних загроз новонародженої української демократії - дивізії бюрократів середньої ланки, які як і раніше заполоняють собою "коридори влади" в будівлях від райрад до міністерств.

Їх лояльність дорого обходиться як громадянам, так і політикам. Першим часто доводиться отримувати державні послуги різного роду через систему бартерів, блату або корупції того чи іншого роду. Другі ж змушені справлятися зі зцементованою системою кафкіанських правил і ритуалів бюрократії для реалізації своїх політичних рішень, значною частиною яких доводиться жертвувати.

Якщо вже держуправлінці вищого рівня не справляються з мовчазною агресією українських бюрократів, що й казати про простих українців. Влада чиновників в очах "пересічного громадянина" зі Жмеринки, Конотопа або Краматорська виглядає грізною і непорушною, практично самоочевидною. Розуміння, що бюрократ - найнятий менеджер або фахівець, який за гроші платників податків адмініструє їх щоденні питання, є лише на словах. При відвідуванні кабінетів це усвідомлення втрачається - громадянин так чи інакше усвідомлює власну неповноцінність у порівнянні з наділеним мінімальними повноваженнями держслужбовцем.

Ще на початку двадцятого століття теоретик бюрократії Макс Вебер пояснював могутність чиновників у найбільших державах того часу - Британії, Франції, Росії, Німеччини, США і Японії - категорією Machtstaat. Серед іншого така держава має два важливі компоненти - безпосередньо держава і міць (Macht), можливість вирішувати завдання. Держава такого типу була і в СРСР, зберігши в умах пострадянського населення міф про всесилля чиновництва.

Це повертає нас до питання символічного насильства. Якщо серпи, молоти і потворні Леніни на центральних площах міст незабаром вже не зможуть навіть нагадувати про 70 років правління номенклатури, то про владу сьогоднішнього чиновницького класу говорить безліч речей. Вони неочевидні, але їх вплив більш ніж вагомий. Варто подумати про типові будівлі органів влади - в Україні це часто штампи радянського конструктивізму, важкі, з довгими напівтемними коридорами і щільними дверима. Найнятий працівник як і раніше підноситься над роботодавцем, що смиренно стоїть в коридорі. Будівлі виконкомів, податкових та інших адміністрацій залишаються символічним замком, де сидять барони, а вхід простим смертним максимально обмежений. Для порівняння - відоме фото офісу мера Нью-Йорка.

Відповідно, у співробітників подібних установ формується, закріплюється і передається у спадок це коридорно-кабінетне мислення. У ньому немає простору ініціативі, відкритості та відповідальності, зате повно - для ієрархії, субординації, кулуарних угод і поділ на своїх і чужих.

У той же час, обіцяна реформа держслужби в Україні все ще не розпочата - влада де-факто її саботує. Уряд і парламент паралельно регулярно хваляться своїми успіхами у боротьбі з корупцією. Останні, безсумнівно, похвальні, але не варто забувати, що корупція - породження ось цього коридорно-кабінетного мислення бюрократів і нав'язаного нею громадянам способу влади.

Очевидно, що чиновники будуть до останнього боротися за збереження статус-кво. Якщо політики рівня міністрів та глав відомств потрапляють під пильну увагу публіки і змушені поступатися під тиском, то більша частина держуправлінців залишається в сірій зоні. Реформа держслужби далеко не в їхніх інтересах, отже, "апаратники" застосують можливі інструменти для її гальмування. Враховуючи складність українського законодавства і легкість утоплення процесів в паперовій тяганині, у чиновництва поки інструментальна перевага.

Тому саме оновлення бюрократії має стати одним з перших кроків на шляху до реформ. Безсумнівно, це завдання неймовірної складності: очистити систему держменеджменту від десятків тисяч людей пострадянського мислення, наповнити її відповідальними і чесними людьми, ввести нові прості і чіткі правила, простежити, щоб коридорно-кабінетна система не відродилася. Швидка регенерація старих практик - одна з найбільш болючих точок, здатних погубити всі реформи, адже поганого завжди навчити швидше, ніж хорошого. Для цього потрібна розробка спеціальних програм профпідготовки і нові нормативні акти, що змінюють сенс відповідальності чиновника. Іронічно, що в Україні бюрократію доручили реформувати бюрократії, чим в принципі і поховали ідею ще в корені.

Нинішній глава Нацагентства держслужби Костянтин Ващенко повідомив, що у проекті закону про держслужбу будуть розведені політичні та адмінпосади, врегульовано статус чиновників, запроваджено обов'язковість конкурсного відбору (на папері вона є і нині), гарне фінзабезпечення і кар'єрний потенціал. За його словами, в Україні зараз 300 тисяч чиновників, п'яту частину з яких до кінця нинішнього року мають намір скоротити. Дивно, що в заявах чиновників мало де говориться про активне використання IT, хоча, як жартують програмісти, одним добре написаним скриптом можна замінити добру половину чиновників.

Через сто років колеги Вебера почали відзначати, що сила витікає з рук держави, але куди витікає, вони пояснювали настільки невиразно, що це швидше було передчуттям, ніж аналізом реальності. В Україні є позитивний приклад такого витоку - самоорганізація населення, яка яскраво проявилася на Майдані, волонтерський рух під час АТО. Бар'єром на шляху до кращої України сьогодні як і раніше залишається держава. Технології поки не готові замінити чиновників і звичку до монополізації на легітимне насильство. І нашій країні для успіху критично необхідно пройти і цей ціннісне зрушення - переосмислити роль держуправління і людей, зайнятих в ньому.

comments powered by Disqus