Парламент

Відео

"100 днів Верховної Ради України"

Леся Шевченко, про роботу парламентської коаліції на виконання Коаліційної угоди протягом 100 днів парламенту. Організатор: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

Будьте в курсі!

Підпишіться на розсилку, щоб залишатися в курсі останніх новин, публікацій і матеріалів Фундації «Відкрите суспільство».

Адресні субсидії. Як влада консервує в країні совок

06.04.2015
Леся Шевченко

Популізм в українській політиці набуває нових форм. Чим це загрожує всій Україні?

Президент Фундації Леся Шевченко на сайті Нового часу прокоментувала введення адресних субсидій.

Прем'єр Арсеній Яценюк заявив, що станом на квітень 2015-го року субсидії отримують 1,2 млн українських сімей. Після чергового підвищення тарифів, яке ще більше накрутить ціни на ЖКГ, їх число, за словами глави уряду, може зрости до 3 млн сімей.

"Загальна сума зараз - 24,5 млрд грн на субсидії. Ми розрахували таким чином, що нам вистачає грошей на субсидії навіть для 15 млн громадян", - зазначив Яценюк.

Ця сума трохи менше запланованого дефіциту держбюджету-2015 (63,6 млрд грн), майже вчетверо більше кошторису МОЗ (6,5 млрд грн) і вдвічі більше освітнього бюджету (12,2 млрд грн). На тлі претензій МВФ уряд все ж пішов на обіцяні реформи, в тому числі - на перехід до ринкової вартості газу для промисловості та населення. Раніше різниця між реальною вартістю палива та оплатою комунальних рахунків громадянами погашалась за рахунок платників податків, роздуваючи "чорну діру" дефіциту Нафтогазу.

У результаті уряд робить нехитрий фінт, формально збільшуючи кількість транзакцій: люди платять більше, бюджет в свою чергу повертає їм ще більше через систему субсидій. Чиновники отримують ще більше повноважень щодо вирівнювання доходів і витрат держави - формально виходить, що нечисленна більшість тих хто заробляє, оплачує свої рахунки плюс платежі знову ж формально малозабезпечених.

Тим не менше, «український соціалізм» в політиці уряду поки не вимальовується. І якщо гасла «свобода - рівність - братерство» ще резонують з постмайданною Україною, то Кабмін і ВР поки застрягли на рівності, яка виглядає умовно і нагадує закріплення нинішніх рамок нижчого класу.

З політичної точки зору це, безсумнівно, вигідно: бідний електорат менш освічений, у нього менше запитів до влади, його невдоволення часто легко приборкати номінальним збільшенням зарплат і пенсій, а при нагоді - і зовсім придбати за умовну гречку. У стратегічному плані це веде до масштабної проблеми - економіка в глобальному масштабі розтрачує залишки конкурентоспроможності, ставши справжньою країною третього світу з реліктами індустріальної епохи і дешевою робочою силою.

До того ж допомога держави таких масштабів блокує інновації. Гроші, які могли б піти на кредити бізнесменам або ж на модернізацію ЖКГ-інфраструктури (утеплення будинків, лічильники тепла та інше), будуть обертатися по замкнутому бюджетному колу. І горезвісні незаможні громадяни так і залишаться незахищеними - сьогодні в бюджеті є гроші на пом'якшення комунальної оплати, завтра їх цілком може не бути. У підсумку,  дорогоцінні, інакше їх зараз назвати складно, державні гривні знову будуть проїдені, та не принесуть додаткової вартості.

Не варто забувати і про всюдисущу українську корупцію. Статус «малозабезпеченого» вимагає документального підтвердження, яке отримується на основі довідки про доходи. Різні опитування кадрових сайтів показують, що повністю «білу зарплату» отримує лише близько 40% українців, тоді як приблизно кожен третій заробляє «в конверті». Отже, до бюджетних ясел підключаться не тільки реально найбідніші громадяни, а й практичні і заповзятливі. У США, наприклад, житлові субсидії розраховуються так, щоб сума оплати за них не перевищувала 30% доходу домогосподарства.

Сама по собі ідея "адресних" субсидій продовжує лінію політичного популізму. Отримати таку допомогу навіть в «державах загального добробуту» не так просто - це пов'язано зі значною бюрократичною тяганиною та адміністративними витратами.

У підсумку саме у найбіднішій частині населення не буде навичок або мінімальної юридичної підкованості для отримання держдопомоги.

Крім того, для перевірки достовірності фінансової слабкості громадянина і гарантій чесності буде потрібен достатній штат чиновників. Прем'єр-міністр Швеції в 1969-1976 і 1982-1986 Улоф Пальме писав, що якщо частина нужденних в державі надто велика (більше 10% з досвіду скандинавів), дешевше просто дотувати галузь або субсидувати всіх. Або ж, що найбільш підходить Україні, зменшити категорію «нужденних» через посилення критеріїв.

Сам по собі цей крок був би надмірно жорстоким по відношенню до найбідніших верств населення. Не забуваючи про те, що мотором економіки є не вони, держава може вирішити кілька проблем в одній, запустивши масштабну програму з працевлаштування. Масштабів Нового курсу Ф. Д. Рузвельта з трудовими таборами Кабмін може і не досягти, але скоротити число безробітних, стимулювати споживання і вирішити інфраструктурні питання (як мінімум, дороги, ремонти, озеленення) - цілком може. Головне при цьому поставити завдання - навчити громадянина піклуватися про себе самостійно.

Поки ж влада йде повністю протилежним шляхом. Не варто забувати, що як перший, так і другий Майдан - це протест середнього класу, який привів до влади політиків, які спираються на нижчий клас. Отже, інтереси «середняків» так і залишаються незахищеними, а то і утискаються знову ж на користь більш масового електорату. І однією з головних сфер уваги варто зробити ринок праці. Чому - зрозуміло, якщо задати питання в дусі: «Наскільки захищені права «білих комірців» в Україні?», «Скільки отримують ‘‘білу зарплату’’? » і « В чому сенс профспілок в країні? ».

Введення субсидій також підштовхне більш забезпечених українців відвести свої доходи ще більше в тінь, що відразу зменшить виплату податків. Блокується і підприємницька ініціатива і прагнення до соціального зростання - держдопомога утворює т. зв. «Капкан бідності», при якому громадяни намагаються не заробляти більше тієї позначки, за якою губляться субсидії та пільги. Подібну пастку, нагадаю, Кабмін анонсував для 15 млн громадян - практично половини виборців країни.

Розподіляючи бюджетні кошти, законодавчі та урядові зусилля на користь бідних громадян, політики консервують пострадянське мислення - залежність від держави, презирство і заздрість до багатства, слабкість бізнесу. Не дарма Черчілль іронічно підмітив, що пороком капіталізму є нерівний розподіл благ, тоді як гідністю соціалізму - рівний розподіл убогості. Поки влада продовжує вірити у фіктивну рівність і «середню температуру по лікарні», Україна не одужає. І якщо вже політикам так важлива пам'ять про соціалізм, а також є бажання прямувати шведським шляхом, - то нехай використовують принципи скандинавської моделі в гуманітарній сфері.

comments powered by Disqus