Їх зміст – переважно обтічні фрази, красиві правильні положення про майбутнє України. Але, на жаль, увага підписантів фокусується здебільшого на розділах про розподіл портфелів.
Ключова проблема таких от політичних платформ в тому, що їх пишуть не ті, хто має виконувати. Можна припустити, що партійна еліта власноруч виводить стрункі рядки утопічного майбутнього України.
«Пропалі грамоти» власних зобов’язань нівелюють значення слів парламентарів та їхньої діяльності.
ОБІЦЯНКИ - ЦЯЦЯНКИ
ПР в своїй передвиборчій програмі переконувала виборців, що «ефективна держава - це відповідальна влада та відкрите суспільство, а суспільство добробуту забезпечується належним рівнем громадянських свобод та необхідними зусиллями влади для гарантування безпеки держави і громадянина».
БЮТ мріяла «надати громадянському суспільству, журналістам і опозиції ефективні важелі контролю за діями влади» та обіцяла: «на відміну від чинного режиму, ми не дозволимо обмежувати свободу слова, права громадян на зібрання і мирний протест». А Європейський вибір ототожнювали з українською самобутністю, та планували «ліквідувати кризу у відносинах із Євросоюзом, підписати та ратифікувати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС, мати безвізовий режим з країнами Євросоюзу, партнерства з Російською Федерацією та пропагувати європейські цінності, як свої».
УДАР прагнув для України якісно нового типу відносин між громадянином і державою, що мав базуватися на взаємній довірі, безумовній повазі до кожної людини, її прав і свобод, рівності всіх перед законом, єдності країни.
На допомогу мало б прийти впровадження народного вето і народного вотуму недовіри шляхом: 1) «забезпечення громадян правом скасовувати на референдумі рішення органів державної влади і місцевого самоврядування – за винятком питань, референдум щодо яких заборонений Конституцією України», та 2) «надання можливості громадам ухвалювати на місцевому референдумі рішення про недовіру голові місцевої державної адміністрації, керівнику міліції і податкової, прокурору, судді – що матиме наслідком дострокове припинення їх повноважень». Під європейськими стандартами життя розуміли «відмову від політики дешевої робочої сили, перехід до прозорої і ефективної соціальної політики, оздоровлення нації, якісну освіту та підтримку українського культурного продукту».
«Свобода» прагла побудувати могутню Українську Державу, яка «посяде гідне місце серед провідних країн світу і забезпечить безупинний розвиток української нації». А досягнути цього можна було б виконавши два завдання:
І. Негайно конституційними методами усунути від влади режим олігархічної диктатури, ліквідувати наслідки його правління та не допустити реваншу.
ІІ. Утілити в життя чіткий план всеосяжних докорінних перетворень у державі шляхом докорінного очищення держапарату та відповідального народовладдя, посилення ваги середнього класу і соціального захисту та збереження національної ідентичності і відновлення історичної справедливості».
КПУ вкотре вірить у все ж таки «можливість побудови демократичного суспільства, але без експлуатації людини людиною та прагне .. встановлення справжнього народовладдя».
Чи будуть ці документи приречені на забуття? Вчорашній майдан дає привід до хвилювань, адже до сьогодні вони залишаються пустими, а їх зміст – це переважно обтічні фрази про утопічне майбутнє України.
Ключова проблема в тому, що партії прийшовши в парламент - до бою не готові. Вони тільки освоїють процес продукування своїх ідей, однак їм все ще бракує сутнісного наповнення та конкретних схем виконання.
Хто ж каратиме недоброчесних політиків за невивчені уроки демократії?
