23 лютого Верховна Рада з порушенням процедури голосування скасувала закон про мови національних меншин. Народні депутати підтримали проект закону №1190 «Про визнання таким, що втратив чинність, закону України «Про засади державної мовної політики». За відповідне рішення проголосувало 232 народних депутатів.
За оцінками Міністерства фінансів України на реалізацію положень закону Ківалова-Колесніченка (ведення діловодства на 2-х мовах тощо) потрібно від 12 до 17 млрд. грн на рік. З огляду на хронічний брак коштів в бюджеті та погіршення ситуації в 2014 році – коштів на виконання закону навряд чи вдалося знайти. Закон «Про засади мовної політики» так і продовжував би залишатися декларативним та популістським.
Популістські законопроекти, як і гасла легко ідентифікувати співвідношенням цих потреб із реальними коштами в бюджетах.
Нагадаємо, що фракція Партії регіонів 6 грудня 2012 року проголосувала за Закон України
Про державний бюджет на 2013 рік, згідно з яким на заходи з реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, фінансову підтримку пропаганди української освіти за кордоном виділено лише 13,1 млн грн, що на 1,6 млн менше, аніж у 2012 році.
А в бюджеті поточного 2014 року на ці ж заходи відведено 1,7 млн грн., що у 8 разів менше від бюджету минулого року. Про мільярди гривень, які потрібні на реалізацію виконання закону Ківалова-Колесніченка, і близько не йдеться.
Політична доцільність чи виконання передвиборних обіцянок?
Наполегливе мовне протистояння відбувалося роками, і парламентські перегонах 2012 року не стали виключенням.
Партія регіонів обіцяла «використання рідної мови на територіях компактного проживання національних меншин», та «надання російській мові статусу другої державної», лобіюючи де факто позиції російської мови. Довідково: згідно з переписом населення 2001 року українську мову назвали рідною 67,5% населення України.
Комуністична партія також обіцяла надати російській мові статус державної мови, одночасно запевняючи про «всебічний розвиток української мови і культури».
ВО «Батьківщина» обіцяла «наповнити реальним змістом статус української мови як єдиної державної»; «сприяти повноцінному застосуванню української мови в усіх сферах суспільного життя, зокрема на телебаченні, радіо, у книговидавництві, кінематографі та шоу-бізнесі».
УДАР в передвиборній програмі не згадував мовне питання, але передвиборна риторика лідерів також містила гасла на підтримку української мови.
Найбільш широко «мовна тема» була представлена у передвиборній програмі партії ВО «Свобода».
Партія взяла на себе такі зобов’язання перед виборцем:
1) «скасувати антиукраїнський закон Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики»;
2) «ухвалити Закон «Про захист української мови»;
3) «створити Державний комітет мовної політики»;
4) «запровадити обов'язковий іспит з української мови для держслужбовців та кандидатів на виборні посади. Зобов'язати всіх держслужбовців вживати українську мову на роботі та під час публічних виступів»;
5) «скасувати оподаткування на україномовне книговидання, аудіо- та відеопродукцію, програмне забезпечення»;
6) «регламентувати вживання української мови у ЗМІ відповідно до кількості українців – не менше ніж 78% від друкованої площі та ефірного часу»;
7) «налагодити вітчизняне виробництво україномовного програмного забезпечення для державних установ, навчальних закладів і вільного продажу»;
8) «зобов'язати бюджетні установи користуватися лише українським програмним продуктом».
Попри обіцянки усіх політичних партій, які сформували фракції у Верховній Раді України, за винятком партії «УДАР», у виборчій програмі якої відсутні обіцянки щодо змін мовного режиму в Україні, державна політика щодо захисту українською мовою не змінилася.
ПИТАННЯ РИТОРИЧНЕ…
Якими ж правовими методами боролись політичні сили впродовж минулого року? Що заважало мало не єдиному Комітету ВРУ, який налічував тільки прихильників української мови боротися проти «інакодумців»? Адже за рік цим комітетом не тільки не було винесено рішення, а навіть не було розглянуто жодної ініціативи по мовному питанню, попри очолюваний комітет опозиціонером В.Кириленком.
Протягом багатьох років нас розділяли мовним питанням, адже політикам так було легше «купувати» нашу прихильність на виборах, легше ідентифікувати та поділяти на свій та чужий електорат.
Водночас, варто зазначити, що згідно з опитуванням Соціологічної групи «Рейтинг» у липні 2012 року, майже 80% опитаних не мали протягом останнього року жодних проблем з використанням рідної мови.
Славнозвісна політика «Розділяй та володарюй» насправді дозволяла політичним партіям мобілізовувати голоси на виборах. Але минулий, доленосний для України тиждень показав, що єдиним рецептом нашого впливу на політиків - є об'єднання.
Сьогодні парламент демонструє мовний реванш політиків та політику «наступу на схід і південь України».
А насправді, вже розпочалася парламентська передвиборча кампанія, головним інструментом якої є політична доцільність, а не наполеглива законотворча робота згідно чинних процедур та регламентів.
Фундація «Відкрите суспільство» наголошує, що розбудова правової держави не може розпочинатися голосуванням з порушень Регламенту. А боротьба за суверенітет та цілісність держави не може відбуватися без врахувань культурних потреб різних регіонів.
Варто зазначити, що за останні десятиріччя політичної боротьби провладних та опозиційних політичних сил суспільство ще не бачило вдалої практики комунікаційного супроводу при здійсненні політик чи при вирішенні резонансних питань, що хвилюють громадян.
Вдалішою політикою на сьогодні було б зазначення того факту, що закон Ківалова-Колічніченка не лише був прийнятий із порушенням Регламенту, але він реально не виконується на місцях. Фактично, регіонали використали цей закон для отримання політичних дивідендів на парламентських виборах, а далі забули про своїх виборців.
Сьогодні Фундація не може не погодитись і закликами Юрія Шухевича, Ігора Калинця, Мирослава Мариновича, Івана Вакарчука, Романа Іваничука, Тараса Возняка, Антіна Борковського, Звенислави Калинець, Наталії Іваничук: «Сьогодні ми як ніколи повинні шанувати культурні й мовні потреби мешканців сходу й півдня, аби вони не почувалися чужими в Україні. Ми повинні продемонструвати принципово нову якість України, котра не буде штучно ділити своїх громадян на різні «ґатунки».
Довідково: Закон Ківалова-Колесніченка вводив поняття «регіональні мови» і фактично передбачав можливість офіційної двомовності в державі. Регіональні мови можна було використовувати поряд із державною мовою в регіонах, де більше 10% вважають ці мови рідними. Фактично Закон «Про засади державної мовної політики» мав на меті узаконити використання російської мови у південно-східних регіонах України де вона фактично і так є домінуючою. Одеська обласна і міська ради, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька, Севастопольська, Дніпропетровська та Луганська міськради, Краснолуцька міськрада (Луганська обл.), Запорізька, Донецька, Херсонська, Миколаївська та Дніпропетровська обласні ради ухвалили рішення про визнання російської мови регіональною. Крім того, кримський парламент доручив до 10 жовтня 2012 року підготувати та внести на розгляд кримських депутатів пропозицію щодо реалізації мовного закону.
Щодо інших регіональних мов, окрім російської, то можемо відзначити лише 1 невеличке місто та 2 села на заході України, де інші мови стали регіональними - угорська мова в місті Береговому (Закарпаття), молдовська (румунська) – у селі Тарасівці Чернівецької області та в селі Біла Церква (Biserica Alba) Рахівського району Закарпатської області.
Докладніше про передвиборчі обіцянки політичних партій та депутатів-мажоритарників щодо мовного питання читайте: «Як політичні партії виконують обіцянки щодо "мовного" питання у ВРУ 7 скликання. (http://osf.org.ua/policy-analysis-parlament/view/106).
P.S. Політичні партії за десятиліття парламентських виборів наполегливо роз’єднували український електорат мовною темою. Замість того щоб запитувати у себе: чому в моєму багатому Донбасі я жебракую, а мої лідери мають мільярди? Чому в Криму в мене відбирають мій гектар, який належить мені по ПРАВУ, а мої керманичі розбивають палаци на гектарах дорогоцінної кримської землі? Чому коли моя країна в стані дефолту, тотального зубожіння народу, освіта – на нулі, медицина – на нулі, скрізь хабарництво і рейдери, а я думаю про мову? Можливо за такого підходу в бюджетах областей, які б хотіли мати регіональні мови, вдалося б знайти кошти на виконання передвиборчих обіцянок політиків, які часто вміло розіграють «мовну карту» і забувають про необхідність виконання закону після досягнення політичних цілей.
