28.02.2014 року в газеті «Дзеркало тижня» опублікована стаття Івана Сікори та Дениса Чернікова «Як не втратити здобутків Майдану та знову не сісти на "золотий унітаз"?». В статті проаналізовано причини і суть широко протестного руху, яким став Майдан. На думку авторів статті, фактичною метою української революції було забезпечення можливостей для демонтажу рентної олігархічної економіки та політики шляхом здійснення реального «євроремонту» - впровадження ліберальних принципів, публічності та громадського контролю. Суспільство очікує від нової влади: best value formoney — найкращий результат за менші гроші. На думку авторів статті, результат може бути досягнутий — у разі дієвого впровадження ліберальних принципів і подолання олігархічно-рентної економіки, що призвела до сумного кінця режиму Януковича.
Фактичною метою української революції було забезпечити демонтаж рентної олігархічної економіки та політики. Отримання ренти завдяки державним посадам — суть системи влади, яку було побудовано за Кравчука—Кучми—Ющенка—Януковича. Замість служіння суспільному благу влада працювала на благо лояльних політиків, родичів, друзів, партнерів по бізнесу. І при цьому не забувала лицемірно згадувати про виборців під час виборів.
Пошук ренти у формі корупційних практик став домінуючим в Україні. Янукович не винайшов велосипеда, а просто довів до досконалості рентну політику й економіку, які створили до нього. Від колишнього президента суспільство очікувало кардинального євроремонту, натомість отримало поганенький "косметичний" його варіант. За чотири роки президентства Януковича почали формуватися "молоді олігархи", які нещадно "віджимали" все, з чого можна було отримати прибуток в умовах фактично пустої скарбниці.
І терпець суспільства урвався. Економічна суть Майдану як широкого руху протесту полягає в тому, що ті, хто хоче працювати, займатися бізнесом, створювати суспільні блага (робочі місця, надходження до бюджету тощо) та жити у вільній країні, виступили проти тих, хто хоче продовжувати жити чужим коштом за рахунок отримання ренти та займання посад у державній владі.
Кінець рентної економіки та політики в Україні?
21 лютого 2014 р. стало переломним днем в українській революції та початком кінця рентної економіки в Україні.22 роки (з часу здобуття незалежності) в України під виглядом ринкової ліберальної економіки та демократичної системи будувалася економіка, орієнтована на отримання ренти олігархами, мільярдерами та мільйонерами, політиками і чиновниками.
Шанс мирним шляхом відійти від рентної економіки був до21 листопада 2013 р., тобто до часу, коли Янукович офіційно поставив на "паузу" євроінтеграцію та спокусився на "легкі" російські гроші. Путінська Росія мало чим відрізняється від України Януковича — і це їх об'єднало. Росія фактично допомогла Януковичу відстрочити смерть рентної економіки та його режиму в обмін на лояльність і хоч якісь гарантії оплати спожитого російського газу.
Фактично відмовившись від євроінтеграції та продемонструвавши неготовність перейти від слів до справ у побудові реальної ринкової економіки, яка базується на ліберальних принципах, Янукович підписав собі вирок і почав стрімко рухатися до свого кінця. Разом із кінцем політичного режиму Януковича повинен настати кінець і економіці та політиці, що базуються на принципах ренти, тотальної корупції, вибіркової прозорості та підзвітності, на контрольованій демократії та обмеженій участі громадянського суспільства.
Що повинна засвоїти опозиція, яка стала владою? Публічність, контроль і ліберальні принципи
Розумні вчаться на чужих помилках, дурні — на своїх. Опозиційні політики мають зрозуміти очевидну річ: Майдан стояв, боровся і вмирав не за те, щоб одних політиків змінили інші, а щоб відбулися фундаментальні зміни в політиці та економіці.
На відміну від Помаранчевої революції 2004-го, вже немає сліпої та десь дитячої віри в чесних лідерів-політиків, які принесуть свободу, справедливість і добробут. Громадянське суспільство, маючи досвід гіркого розчарування після 2004 р. і змужнівши на Майдані, мало вірить словам політиків. У цих умовах політикам важливо забезпечити максимально можливу прозорість, публічність, підзвітність влади, з одного боку, та державний, парламентський і громадський контроль — з іншого. Разом із публічністю та взаємним контролем важливо покласти в основу політичних рішень ліберальні принципи.
Важливо дати чіткі відповіді на запитання, чого має бути менше, а чого більше в політиці після Януковича.Очевидно, що необхідно банально менше красти бюджетних коштів, державного майна, земельних ресурсів.За оцінками Фундації "Відкрите суспільство", майже на 200 млрд грн можна було б підвищити доходи державного бюджету в разі відмови від різноманітних корупційних схем,а найбільший місцевий бюджет— бюджет Києва — міг би додатково отримати понад 19–24 млрд грн (ще один річний бюджет).
А скільки можна було б отримати на рівні інших місцевих бюджетів, які хронічно страждають від корупційних втрат, пов'язаних із неефективним витрачанням бюджетів, землі, власності та активів? Риторичне запитання.
Щоб опозиційним політикам не опинитися на смітнику історії, треба звернути увагу на принципи, за які понад три місяці стоять громадяни вже нової України. Чого треба менше робити?
Ці принципи можна сформулювати у дуже простих тезах:
— Мінімізація розкрадання державних коштів. З корупцією майже три роки боровся на папері режим Януковича—Азарова і через неготовність обмежити апетит до розкрадання бюджетних коштів у кінцевому рахунку і поплатився. Треба менше пов'язаності влади та бізнесузадляодержання конкурентних переваг порівняно з іншими суб'єктами ринку, для набуття у власність активів, майна, ресурсів за вартістю нижче ринкової.
— Зменшення втручання держави в ринок, податкового та адміністративного навантаження на бізнес. Про майстерність донецьких у "відтисканні" та "пресуванні" приватного бізнесу написано вже більш ніж достатньо. Саме через небажання держави відмовитися від нахабного "накладання лапи" на бізнес талановиті іммігрують або роками працюють за кордоном, а бізнес, який усе ж працює в Україні, не поспішає виходити із тіні та створювати нові робочі місця.
Досі існують певні прошарки як підприємців, так і політиків, чиновників, котрі вважають, що держава або органи місцевого самоврядування повинні займатися господарською діяльністю, підтримувати цілі галузі економіки, фінансувати підприємства тощо.Потребує суспільної дискусії й питання необхідності державної підтримки тієї чи іншої галузі, закупівлі певних товарів чи послуг. Можливо, це краще і дешевше може зробити ринок? Таким категоріям економічної науки, як "регуляторне втручання держави", "вади ринку" (як одна з підстав для втручання), приділяється надзвичайно мало уваги в публічному дискурсі та дискурсі економічної, бюджетної політики.
— Усунення персоналізації відносин у владі або фактів продажу (неважливо, за гроші чи за послуги) посад для знайомих, кумів, сватів, родичів. Меритократична державна служба, що працює на основі чітких процедур, — те, що потрібно суспільству. Прозорість декларування доходів, власності та активів, попередження й усунення конфлікту інтересів є завданням номер один для публічної служби.
Очевидно, що для здійснення реального євроремонту необхідна позитивна політична програма, яка ґрунтується на ліберальних принципах і цінностях. Тут варто зосередитися на тому, чого ж треба мати більше, ніж ми маємо зараз?
Отже, країні необхідно:
— Підвищення конкуренції, прозорості, публічності, підзвітності, можливостей для участі громадян у процесі прийняття політичних рішень.Це однаково стосується як ринку, так і політичної системи, що має нарешті стати прозорою таконкурентною. Виборча система на основі пропорційної системи за відкритими списками є гарною альтернативою існуючій мажоритарно-пропорційній системі та існуючій раніше пропорційній системі, яка давала широкі можливості для купівлі місць у списку мільярдерами чи мільйонерами.
— Посилення контролю та жорсткої системи відповідальності політичних сил за порушення даних виборцям політичних обіцянок.Відповідальність за виборчу програму та дані обіцянки є ключовою для політика і політичної сили. Безвідповідальність і популістські обіцянки вже неодноразово вбивали довіру до політиків та політики у виборця, що зрештою дало змогу прийти до влади режиму Януковича.
— Розширення можливостей для захисту громадян від свавілля держави та влади.
— Збільшення уваги і підтримки для малого бізнесу, зокрема прозорих та ефективних програм кредитування й забезпечення безперешкодного доступу до державних і комунальних ресурсів та активів (землі, нерухомості тощо).
— Підвищення прозорості, відкритості та доступності інформації про бюджетну політикуна всіх рівнях і гарантування широких можливостей для участі громадськості на всіх стадіях бюджетного процесу.
— Кардинальне розширення можливості для громадського контролю за використанням бюджетних коштів, власності, ресурсів та активів.Важливо нарешті почати оцінювати політику у сфері використання публічних коштів не на основі "план—факт—відхилення", а за результативністю та ефективністю використання бюджетних коштів і впливом їх використання на задоволення потреб платників податків.
Як учорашній опозиції не сісти на "золотий унітаз"?
У чому, з точки зору економічної політики, полягає головний ризик для тепер уже колишньої опозиції ? Важливо не сісти на свій "золотий унітаз"! Ми залишимо для політичних психологів питання патерналізму, питання ролі особистості в розподілі державних ресурсів. Йдеться про те, чи усвідомлює майбутній уряд необхідність кардинального перегляду ролі держави?
За 22 роки незалежності, прагнучи "розбудови" держави, ми якось не замислювалися над тим, для чого ця держава повинна витрачати гроші платників податків і як вона повинна це робити. Де закінчується держава і де починається ринок? Соціальний захист, освіта, медицина, культура — беззаперечні позиції у переліку для чого. Але слідом за ними йшли вугільна, металургійна промисловості, енергетика, що у принципі теж майже ніколи не викликало питань. Відповідь на запитання "як витрачати?" шукаємо і досі, і на тендерах у соціальній і гуманітарній сферах до останнього часу (хочеться сподіватися) можна було заробити не гірше, ніж на промислових субсидіях.
Політику або чиновнику, який працює в умовах сталого, іноді гіпертрофованого попиту на державні кошти, що повинні в кінцевому випадку бути перераховані на конкретне підприємство в результаті тендера, пільгового кредиту, грошової дотації, дуже важко зберігати нейтралітет в умовах абсолютної законодавчої невизначеності щодо двох вищезгаданих питань.
Дуже мало груп інтересів виробили в собі такі очікування від держави, яке відповідало б ліберальним ринковим, а не адміністративно-плановим підходам. І це однаковою мірою стосується державних закупівель, податкових пільг, бюджетних субсидій підприємствам, захисту конкуренції.
Така ситуація має різні наслідки для великого бізнесу, з одного боку, та малого і середнього — з іншого. Великий бізнес зосереджує зусилля на лобіюванні державної підтримки у вигляді податкових пільг, дотацій, гарантій, пільгових кредитів. Обмеженість ресурсів бюджету разом із потужним впливом груп інтересів створює катастрофічний дисбаланс у розподілі бюджетної підтримки. Тільки на вугільну галузь держава щороку витрачає мільярд євро, а на мікрокредитування малого і середнього бізнесу (МСБ) — мільйон євро.
Для малого і середнього бізнесу це означає потрійний тиск. По-перше, вертикально інтегровані компанії, що є бенефіціарами державної політичної або фінансової підтримки, виштовхують МСБ з ринків. По-друге, зростає фіскальний тиск на МСБ, оскільки неефективно працюючі монополії потребують дедалі більшої державної підтримки. По-третє, МСБ стає більш залежним від монополій і державних органів на всіх рівнях як замовників своїх товарів і послуг.
У країні досі де-факто існували ринкова та планова економіка, хоча статус країни з ринковою економкою було надано нашій державі у 2006 р. Цей факт надання статусу разом із матрицею невиконаних програм, стратегій, псевдополітичного дискурсу на тему ринку затьмарює розуміння справжнього стану речей:
— Підприємства фактично працюють на те, щоб виконати план податкових надходжень, провести авансові платежі.
— Закон України "Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць" понад рік фактично не діяв (і невідомо, чи діє зараз), оскільки уряд не визначив переліку цих пріоритетних галузей.Хіба така функція уряду притаманна ринковій економіці?
— Державна програма стимулювання розвитку економіки на 2013–2014 рр. — це по суті адресне фінансування окремих підприємств за відсутності будь-яких базових механізмів контролю ефективності та цільового використання державної підтримки. Програмою було передбачено гарантій і субсидій на 377 млрд грн, що наближається до річного обсягу видатків бюджету.
Отже, спроба реставрації командно-адміністративної системи, концентрації потоків і побудови вертикально інтегрованої системи управління наразі переживає дефолт. Не в останню чергу тому (і про це варто пам'ятати новим урядовцям), що особиста належність до ієрархії, лояльність керівництву спричиняла свідому самоізоляцію політика, експерта від сигналів ринку, які вказували на справжній стан речей. У цьому сенсі "регіонали" фактично повторили історію розпаду радянської системи, яка за своєю природою не могла знати справжньої ситуації в господарстві країни.
Лакмусовим папірцем для нового уряду стануть бюджетні дотації вугільній галузі. За роки президентства Януковича вони зросли у понад
2,5 разу. При ринковій ціні дотаційного вугілля близько 480 грн за тонну його собівартість перевищує
1200 грн. Дотаціями на виплату заробітної плати охоплено понад
200 тис. шахтарів. Враховуючи членів сімей, це мінімум один мільйон громадян у східних областях. Багато дотаційних шахт було заплановано на приватизацію. Чи буде новий власник за рахунок своїх коштів виплачувати дотації? Уряд для уникнення потужного соціального вибуху, напевно, шукатиме кошти, але як довго це триватиме? Невже немає інших інструментів економічної політики, щоб оздоровити ситуацію в шахтарських регіонах? Створення робочих місць, підтримка малого бізнесу?
Таким чином, усунення передумов для корупції, зловживання бюджетними коштами повинно починатися зі встановлення певних імперативів щодо державного втручання, будь-то підтримка або закупівлі. Держава може підтримати своїми ресурсами лише те, що ринок об'єктивно забезпечити не може. Визначити це можна на основі, по-перше, відкритої та постійної взаємодії з учасниками ринку — асоціаціями та об'єднаннями, які представляють не лише виробників, а й споживачів. По-друге, необхідно мати набір параметрів контролю кожного кроку держави у напрямі втручання в економічну діяльність — наявність проблеми, що потребує вирішення (на що саме йде підтримка і до чого це призведе); адекватність цілей і засобів (не треба платити мільярд за проблему на сто тисяч); якісні зміни у поведінці одержувача коштів (на покриття збитків удруге коштів не дадуть); і, звичайно,best value for money — найкращий результат за менші гроші.
Саме кращого результату за менші гроші очікує Майдан від нової влади. І цей результат може бути досягнутий — у разі дієвого впровадження ліберальних принципів і подолання олігархічно-рентної економіки, що призвела до сумного кінця режим Януковича.
Стаття російською мовою: "Как не потерять достижения Майдана и снова не усесться на "золотой унитаз"?
