В Україні вже давно система вищої освіти стала індустрією, яка живе за своїм правилам. Галузь навчання налічує 803 заклади І-ІV рівнів акредитації і більше 2 млн. студенів (4,4% населення держави) із яких більше половина навчається за кошти фізичних та юридичних осіб (тобто на контракті). При цьому середня вартість навчання сягає в середньому від 10 до 20 тис. грн в рік. Тобто лише за навчання на контракті українці витрачають в середньому від 10 до 20 млрд грн щороку. І це лише офіційний бік справи. Інший бік медалі - корупційні платежі, які йдуть за бажання батьків «вивчити дитину» в доброму ВУЗі. Частина студентів мало вірить у користь навчання, але потребує банальної «корочки» - диплому про вищу освіту. Ті ж хто старається «гризти граніт науки» після закінчення часто розуміє, що отримав, а відповідно заплатив (за власні кошти чи кошти батьків або ж за державні кошти) за знання, які не є потрібними роботодавцям. Однак, гроші ніхто повертати за неякісно надані освітні послуги не збирається. Більше того, орієнтири, які б дали змогу батькам та майбутнім студентам розібратися у морі пропозицій із 803 закладів І-ІV рівнів акредитації, є досить умовними.
Новий закон та реальна вартість освіти
Прийнятий вчора законопроект № 1187-2 «Про вищу освіту», який ще відомий у суспільстві як “законопроект Згуровського” (розроблений колективом під керівництвом ректора КПІ М.З. Згуровського) має на меті підвищити конкурентність ВНЗ та науки, підвищити затребуваність отриманих знань і навиків з боку роботодавців, створити можливості для наукових досліджень в рамках ВНЗ, суттєво розширює автономію вищих навчальних закладів України. Все це має нарешті наблизити вищої освіти в Україні до європейських стандартів.
Стаття 53 Конституції України визначає безумовне право кожного громадянина на здобуття освіти. При цьому Основний Закон чітко обумовлює, що держава забезпечує доступність і безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Однак зараз конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності та доступність якісної вищої освіти є під питанням.
Від 10 до 20 тис. грн в рік за навчання плюс «конкурс батьків». Додайте ще до цього тіньові платежі та банальну корупцію. Чи такою ж вже доступною є «безоплатна» вища освіта при мінімальному прожитковому мінімумі в 1176 грн ? Вартість освіти в Україні часто перевищує вартість аналогічної за класом вищої освіти в сусідній Польщі при тому, що середня зарплата там є значно вищою ніж в Україні.
Висока вартість освіти не є запорукою отримання конкурентних та потрібних для ринку знань та навиків. Як результат – навіть провідні українські ВУЗи нерідко постачають на ринок праці явно неконкурентоспроможних випускників, яких зрештою треба перенавчати. Відбувається девальвація вищої освіти як засобу одержання професійних знань. Талановита ж молодь, довго не затримується в Україні, та їде працювати чи проводити дослідження за кордон.
Політики обіцяли або чому регіонали та те, що від них залишилося, переважно підтримали колись опозиційний законопроект?
Варто зазначити, що депутати-регіонали С.Ківалов, Г.Калєтнік і М.Сорока на виконання взятих ПР передвиборчих обіцянок ще 28.12.2012 року зареєстрували законопроект про вищу освіту № 1187. Цей законопроект фактично передбачав продовження практики ручного керування ВНЗ з боку профільного міністерства, збільшення ваги вступних екзаменів та фактичне згортання ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання), надання дозволу приймати на платну форму навчання фактично за будь-якими правилами, які встановлять ВНЗ. Маючи на чолі Міносвіти регіонала Табачника, такий законопроект був цілком логічним продовженням практики регіоналів щодо «віджимання» ВНЗ та усунення неугодних ректорів. Однак, зрештою переміг «законопроект Згуровського» № 1187-2, який передбачав утвердження автономії університетів, сприяння прозорій конкуренції між ними, а отже, зростання якості вищої освіти.
«Законопроект Згуровського» частково відповідає передвиборчим обіцянкам Партії регіонів, а саме, стосовно «виплати стипендій на рівні мінімальної зарплати».Тепер розмір мінімальної стипендії для молодшого бакалавра не може бути меншим, ніж 2/3 розміру прожиткового мінімуму, а для бакалавра та магістра – не нижче прожиткового мінімуму, а саме, 1176 грн. Голосування регіонала С.Ківалова за «законопроект Згуровського» є свідченням переорієнтації одного із найбільш впливових у освітній та юридичній сфері регіонала, який поза всім, є ще й президентом Одеської юридичної академії. І зараз, коли вже на чолі Міносвіти немає «свого» міністра Табачника, автономія Одеської юридичної академії відповідає інтересам Ківалова як її президента.
ПР обіцяла «забезпечення держзамовленням принаймні 75% у ВНЗ». Маючи довгий час представника ПР за кермом Міноствіти (Д.Табачника), регіонали мали всі можливості для виконання даних виборцям обіцянок. Однак, за бюджетні кошти в 2013-2014 навчальному році навчалося лише 48% студентів. Більше того, Табачник зробив все можливе для консервації пост-радянської системи вищої освіти та спотворення системи зовнішнього незалежного оцінювання.
Відверто нереалістичною була теза КПУ щодо повернення до державної безкоштовної дошкільної, середньої, професійно-технічної та вищої освіти. Щодо вищої освіти, теза комуністів містить явні ознаки популізму з огляду на існуючі реалії.
У програмі УДАРу йшла мова про безплатність повної середньої і професійно-технічної освіти, що є більш реалістичним. Дані обіцянки фактично вже реалізовані. Так, 12.02.2014 року, на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти зазначалося, що «станом на 1 вересня 2013 року у державних ПТНЗ України навчалося 374 тисячі випускників загальноосвітніх навчальних закладів, з яких лише 1,5 відсотка навчаються на контрактній основі за різними професіями в групах понад державне замовлення».
У передвиборчій програмі ВО «Свобода» не було чітко зазначеного напряму в галузі освіти, крім законопроекту N1233 від 10.01.2013 року про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні (ініціатори законопроекту – авторський колектив, зокрема Фаріон І.Д., Іллєнко А.Ю.), в якому буде врегульовано застосування української мови в освіті та науці. Проте фракція ВО «Свобода» підтримала законопроект 1187-2. Варто відзначити, що вчора після запеклої дискусії було відхилено поправку, яка знімала вимогу викладання виключно українською мовою у вищих навчальних закладах, розташованих в місцях компактного проживання меншин.
«Закон Згуровського» відповідає передвиборчим обіцянкам ВО «Батьківщина» та УДАР, а саме, ВО «Батьківщини» про перетворення освіти у доступну і сучасну, підтримку зовнішнього незалежного оцінювання, запровадження державних грантів на отримання вищої освіти. Також законопроект відповідає передвиборчим тезам Уряду про автономію ВНЗ та комерціалізацію науки, оскільки в законі передбачено суттєве розширення повноважень ВНЗ. Законом зменшується навчальне навантаження на третину, що дозволить викладачам приділяти більше часу безпосередньо науковій діяльності.
Показово, що при голосуванні за основу даного законопроекту у квітні 2014 року були відсутні 107 парламентарів від ПР та 32 від КПУ, а підтримано законопроект 1187-2 було голосами ВО «Батьківщини» (81 депутат), позафракційних (38), групи «Економічний розвиток» (36), ВО «Свобода» (30) УДАРу (28), групи «Суверенна європейська Україна» (23).
Вчора «за» законопроект проголосувало 276 депутатів. Фракція Батьківщини віддала 77 голосів із 86, УДАР – 27 із 41, ВО «Свобода» - 34 із 35. Депутатські групи «Економічний розвиток» та «Суверенна європейська Україна» також підтримали проект, віддавши за нього 39 та 35 голосів відповідно. Лише 12 депутатів із Партії регіонів (серед них майже всі вихідці із Одеси на чолі із С.Ківаловим) вирішили проголосувати «за», а КПУ вирішила взагалі не голосувати у повному складі.
Що дасть новий закон про вищу освіту ?
ВНЗ стануть більш незалежними від Міносвіти, а саме, зможуть самі обирати ректорів. Для реалізації автономії ВНЗ отримають більше можливостей для фінансової незалежності, а саме зможуть самостійно визначати організацію навчального процесу, надавати додаткові навчальні послуги, користуватися власними земельними ділянками та фінансовими надходженнями, проводити фінансово-господарську діяльність. ВНЗ матимуть право видавати як дипломи державного зразку, так і власні документи про вищу освіту. Вся інформація про видані дипломи будуть вноситися ВНЗ в Єдину державну електронну базу з питань освіти, доступ до якої буде здійснюватися через сайт Міністерства освіти України.
Формулювання «учбовий заклад III-IV рівня акредитації» йде у минуле. ВНЗ будуть розділені на 3-и типи: «університет» як універсальний навчальний заклад, та «академія» і «інститут», як виключно галузеві навчальні та дослідницькі заклади, а також «коледж», як заклад, де готують спеціалістів до рівня молодшого бакалавра/бакалавра.
Щодо процедури вступу до ВНЗ, то визначається, що доля сертифіката ЗНО в конкурсному балі повинна бути не меншою як 20%, середній бал атестату має займати не більше 10%, а доля конкурсу творчих/фізичних здібностей абітурієнта не повинна перевищувати 50% загального балу.
Впроваджується кредитно трансфертна-накопичувальна система ECTS, що дасть змогу більш гнучко підходити до навчального процесу, і відповідно зменшити можливості для корупції у ВНЗ. Студенти зможуть обирати викладачів та курси, які є дійсно цікавими та потрібними, що позитивно має вплинути на якість викладання. Навчальне навантаження викладачів на одну ставку стане меншим на третину – до 600 годин на рік, що дасть змогу більше уваги зосереджувати на наукових розробках.
Нове джерело корупції в освіті?
Створення Національного агентства з якості вищої освіти, що передбачено новим законом, фактично дає змогу говорити про формування такого собі незалежного колегіального органу, який буде оцінювати дотримання стандартів освіти. Намір благий, але як кажуть «дітько криється в деталях». Нацагенство розробляє та затверджує стандарти вищої освіти та освітньої діяльності, здійснює ліцензування освітньої діяльності тощо. Отже, фактично Нацагентсво буде здійснювати частину важливих владних повноважень, які в системі Міносвіти були традиційно джерелом корупції. При цьому варто зазначити, що уряд затверджує статут цього органу, призначає на посади і звільняє з посади голову та заступника голови цього агентства. При цьому зазначається, що Нацагенство має можливість фінансування за рахунок позабюджетних джерел, зокрема грантів і коштів, отриманих як оплата робіт з акредитації та проведення ліцензійних експертиз. Враховуючи повноваження новоствореного органу щодо вирішення долі 803 закладів І-ІV рівнів акредитації, ймовірно, що бажаючих «відкупитися» від Нацагенства буде багато, а законодавча підстава для цього вже передбачена в законі - фінансування за рахунок позабюджетних джерел. Виникає питання запобіжних заходів протидії легалізації таким чином корупційних схем, які раніше працювали на рівні Міністерства освіти, а зараз можуть перейти на рівень Нацагенства. Логічно було б, щоб в законопроекті були прописані чіткі критерії оцінювання дотримання стандартів освіти, чіткий порядок їх перевірки, гарантування максимальної прозорості та підзвітності роботи Нацагентсва.Чи не перекреслять прийнятті підзаконні акти благий намір законотворців навести лад в освіті – покаже час.
Тож будемо сподіватися, що освіта нарешті стане відповідати її вартості та стане орієнтованою не на процес навчання заради навчання, а на отримання потрібних знань і навиків, що є запитуваними у роботодавців. Як наслідок, покупці освітніх послуг – студенти, їх батьки та держава, будуть знати за що вони платять. Якщо освітня послуга, не є якісною, то ії просто не купуватимуть, а відповідно ВНЗ почне орієнтуватися на потреби роботодавців або буде змушений закривати певні факультети. Мільйони студентів та їх батьків, які завтра вийдуть на відкритий ринок праці, очікують кардинальних змін у системі освіти. По суті, як і у інших сферах, у системі вищої освіти має нарешті відбутися своя Революція Гідності.
