Але це все це косметичні зміни. Це принципово не міняє ситуації із очищення влади через вибори, підвищенням прозорості, відповідальності та підзвітності політиків перед виборцями. Більше того, і надалі члени партій, активісти та лідери думок на місцевому рівні можуть залишитися «поза бортом» партійних списків. А отже, ми ризикуємо трохи оновити склад парламенту, але системно нічого не зміниться. Як наслідок, є ризики отримати старих-нових політиків із низьким рівнем відповідальності перед виборцями, високим популізмом та високою лояльністю перед партійними керівництвом.
І хоча більшість говорить про важливість оновлення влади, але коли справа доходить до голосування, то все міняється. Різні гравців теперішньої провладної більшості мають різні інтереси. «Удар» та «Солідарність» хочуть на хвилі військової кампанії на Сході значно покращити своє представництво у парламенті. Це треба зробити доти доки немає холодної зими та розчарування в новообраному президенту Порошенку, що стане неминучим після зменшення актуальності зовнішньої загрози. Батьківщина і Свобода за існуючої ситуації, мають прагнути хоча б не втратити існуючої кількості депутатів, а екс-регіонали, що згрупувалися як мінімум у 4-х фракціях та групах ("Економічний розвиток" , "За мир та стабільність", "Суверенна, європейська Україна" та позафракційні) будуть прагнути як мінімум, в рамках різних політичних проектів, пройти в парламент. Під яким партійними брендом підуть екс-регіонали - залишається питанням. Як варіант, багато розглядають проект радикальної партії Ляшка, що як «спайдермен» на телевізійну камері виловлює мерів-сепаратистів та лідерів ДНР. Фактично проект партії в особі фактично однією людини – Ляшка, є парасолькою, під якою до нового парламенту можуть пройти найбільш несподівані кандидатури. В результаті є ризик, що кардинального оновлення влади так і не відбудуться, а ми матимемо просто перегрупування політиків в рамках різних політичних проектів.
Лише Уряд та Свобода обіцяли нові правила гри. Інші – не обіцяли міняти правила гри
Різні законопроекти, які ставилися на голосування 12 та 14 серпня у парламенті (а саме, законопроект 4906 за авторством Мірошниченко, законопроекти 4906-1 та 4304а за авторством Рудьковського, законопроект 4906-2 за авторством Кошулинського, законопроект 4222а за авторством Соболєва) так і не були включені до порядку денного. Причини – неготовність кардинально міняти виборчу систему. В опозиції – передовсім екс-регіонали що згрупувалися в фракціях "Економічний розвиток" , "За мир та стабільність", "Суверенна, європейська Україна" та позафракційні. Це показали результати голосування у парламенті.
Попри формальну готовність підтримати пропорційною системою за відкритими списками в тій чи іншій редакції – партії Батьківщина, Свобода та Удар, так і не змогли прийти до єдиного узгодженого законопроекту. Відповідно це ускладнює переговори із іншими політичними силами, а фактично екс-регіоналами та позафракційними.
Варто відзначити, що у свої передвиборчих програмах лише Удар та Свободаобіцяли запровадити на виборах до парламенту пропорційну виборчу систему з відкритими списками. Отже, формальні зобов’язання взяли лише 2-і парламентські політичні сили. Інші ж такого не обіцяли виборцям і відповідно мають можливість для широкого маневру.
Чому бояться пропорційної виборчої системи із відкритими списками?
Причини які висувають політичні сили – різні, але основними є наступні:
Альтернатива партійному списку – інвестування коштів у мажоритарний виборчий округ. Інвестувати кошти – свої або бюджетні. Вигідніше звичайно бюджетні. Але зараз можливості піклуватися про виборців за бюджетні кошти буде менше з огляду на фінансову ситуацію в країни.
За експертними оцінками, екс-регіонали на свої мажоритарні округи в Донецькій та Луганській областях потратили із державного бюджету через механізм дотацій та субвенцій майже 1 млрд. грн. в 2012 році тобто під час минулих парламентських виборів. Звично машини швидкої допомоги, відремонтовані дороги, ремонти у спорткомплексах чи школах робилися за кошти які «вибивалися» в рамках різноманітних цільових програм з державного бюджету. А такі «діди морози» на округах не забували сказати виборцю, що кандидат Х турбується про виборців. Правда скромно забували сказати за який кошт така турбота. Зараз такі можливості у депутатів-мажоритарників, якщо буде збережена змішана (50/50 пропорційно - мажоритартна система), будуть обмежені. Треба буде тратити більше своїх коштів. А відповідно, апетитів їх «відбити» у новому парламенті буде більше.
Не варто забувати, що навіть успішні підприємці-парламентарі мають значні борги перед банками. А борги колись треба віддавати. Наприклад, за оцінками Романа Шпека, старшого радника «Альфа-банку» зроблені в 2012 році «борги підприємств депутатів ВРУ становлять 90% в загальній простроченій зоборгованості корпоративного сектору перед банками, що в свою чергу, складає 70% всіх проблемних кредитів українських банків”. За експертними оцінками, на кінець 2013 року політики були винні російським банкам колосальну суму 11 млрд. доларів США. Підприємства одіозного депутата Царєва в Дніпропетровській області сумарно були винні по кредитам 18 млн. доларів США. Всі займи зроблені за останні 4 роки у ВТБ банку (напівдержавний російський банк).
Відкриті виборчі списки створюють загрозу для відомих політичних партій та їх лідерів. Топ-менеджери партій фактично мають добрий бізнес на продажі місць у списках. Як наслідок, соціальні ліфти в партіях працюють вкрай погано і попасти в прохідну частину списку можна хіба що або гроші, або потрібні зв’язки, або високу лояльність до керівництва.
Невигідні відкриті виборчі списки і для екс-регіоналів, які не підуть в рамках списку ПР. Бо приналежність їх до списків партій буде псувати репутацію для відомих політичних брендів і відповідно, навіть якщо вони домовляться про прохідне місце, рейтингова система голосування за окремого кандидата в списку, нічого їм не гарантує. За таких умов, мажоритарна для регіоналів чи екс-регіоналів є можливістю знову попасти в парламент за рахунок нових гасел та перефарбування у потрібні політичні кольори.
Як включити «соціальні ліфти» для талановитих партійців та лідерів думок, які б хотіли змінити країну?
Система виборів за відкритими списками передбачає, що голосують не лише за партію, що ототожнюється із лідером та першою 5-кою відомих політиків, акторів, спортсменів, співаків. Виборець отримує можливість голосувати за окремих кандидатів, які є в списках партій. Хто із них набере більшість в списках – отримає можливість пройти до парламенту.
За такої моделі олігарх чи друг олігарха або банальний популіст навіть заплативши за місце в списку, не отримають гарантій проходження до парламенту. Бо партія може подобатися, а деякі люди в списку – ні.
Напередодні позачергових парламентських виборів суспільство стоїть перед дилемою – формально провести вибори чи все ж провести вибори за моделлю відкритих списків, що дадуть можливість прийти до влади новим політикам. Адже саме за нових політиків у владі боролися мільйони українців на Майдані. Вкрай важливо не повторити помилок, які вже були після Помаранчевої революції. Тоді влада формально помінялася, але не помінялася якість політиків при владі. Чи потрібні вибори за фактично старими правилами гри – відкрите питання?
Вимоги Майдану щодо очищення влади можуть так і залишитися вимогою. Політики поміняють політичні «парасольки» і ми знову ризикуємо побачити вже знайомі нам обличчя у новому парламенті. Тож чи потрібні нам такі вибори та очищення влади?
Матеріал підготовлено на основі результатів моніторингу законопроектів парламентських політичних сил, що здійснюють експерти Фундації "Відкрите суспільство" www.osf.org.ua за кошти Національного Фонду Підтримки Демократії, США (NED).
