В блозі директора Фундації "Відкрите суспільство" Івана Сікори сайті gazeta.ua висловлена позиція про позачергові вибори 2014 року до парламенту.
Влада потребує очищення. Сьогодні Президент Петро Порошенко сказав, що "вибори є найкращою формою люстрації". Однак люстрацію можна проводити по різному. Депутати не поспішають «вбивати золоту курку». На це є різні причини. Як наслідок майбутні вибори до парламенту можуть лише косметично очистити депутатський корпус. Найкращою люстрацією було б прийняття закону про вибори за 100% пропорційною системою за відкритими списками. Бажано ще й підвищити прозорість фінансування виборчих кампаній, але це - програма максимум. Однак досі до предметного розгляду цього питання в сесійній залі, депутати так і не наблизилися. Хто і що стоїть на заваді люстрації через вибори ?
Моніторинг законопроектів у сфері зміни виборчого законодавства, що здійснюють експерти Фундації «Відкрите суспільство» www.osf.org.ua, дав змогу зафіксувати цікаву тенденцію: законопроектних пропозицій багато, але правила гри парламентарі міняти не спішать. І це не дивно, бо фактично вони сидять «на чемоданах» і готуються до позачергових перевиборів.
Представники фракцій, які представляють ключові олігархічні групи в України ("Економічний розвиток" , "За мир та стабільність", "Суверенна, європейська Україна" та позафракційні) не готові до кардинальних змін виборчого законодавства. Це показали результати голосування у парламенті. Попри формальну готовність підтриматипропорційною системою за відкритими списками в тій чи іншій редакції – партії Батьківщина, Свобода та Удар, так і не змогли прийти до єдиного узгодженого законопроекту. Більше того, без підтримки фракцій, які представляють ключові олігархічні групи в України, змінити правила гри напередодні можливих парламентських виборів виглядає утопічним. Як наслідок, кожен «відіграє свою карту» і апелює до свого виборця у форматі «ми ж хотіли змінити та очистити владу, але нас не підтримали олігархи» і т.п. Переконливо і дає додаткові бали, але непродуктивно і неефективно для зміни якості політики. Як показали зміни до Податкового кодексу, що були прийнятті нещодавно, без компромісу із олігархами змінити країну буде важко. І тим політикам, які зараз говорять про необхідність змін, про них треба було говорити із олігархами до подій липневого розвалу парламентської більшості, а не після.
Варто відзначити, що у передвиборчих програмах Удару та Свободи були чіткі обіцянки «запровадити на виборах до парламенту та до місцевих рад (крім сільських і селищних) суто пропорційну виборчу систему з відкритими списками» (Удар) та «встановити пропорційну систему виборів до парламенту за відкритими виборчими списками» (Свобода). В інших парламентських політичних сил таких обіцянок не виявлено.
Що дає пропорційна система та відкрити списками ?
Система виборів за відкритими списками передбачає, що голосують не лише за партійний список (звично за лідера та першу 5-ку відомих людей) та партійний бренд або лідера, що ототожнює цей бренд (за Юлю чи за Кличка). Відкриті списки передбачають, що голосують не лише за партію, але й за окремих кандидатів, які є в списках. Від того, які відсотки набрали кандидати в списках залежить і їхнє місце у списку партії.
Наслідком відкритих списків стане менший попит на красиву обгортку партії і більший попит на конкретних лідерів думок та експертів в різних сферах та містах України. Як наслідок, менший ризик у виборця фактично своїм голосуванням «купити» неякісний товар (популіста, масажиста чи бізнес партнера олігарха і т.п.). Зрештою повинно зменшитися розчарування у політиках і політичних партіях, а відповідно приводи для виходу на вулицю. На Майдан Незалежності чи на сотні майданів у містах і селах великої України.
Фактично зараз перед політиками стоїть принципове питання на яке вони мають відповісти перед історією та майбутнім України – чи готові вони до втрати заробітків на бізнесі на місцях в списка та «купівлі» мажоритарних округів на противагу стимулюванню формування нової генерації політиків та вливанню «свіжої крові» у партійні структури. Політиків, які будучи лідерами думок та експертами в певних галузях, зможуть реально працювати у парламенті та думати, як розвивати бізнеси та території, залучати інвестиції для підприємств в т.ч. і олігархів, малого та середнього підприємництва. Як наслідок, почне змінюватися внутрішньопартійний підхід до оцінки користі депутата.
Новій генерації політиків, які мали б прийти за пропорційною системою за відкритими списками, не потрібно бути сватами, кумами, друзями чи бізнес партнерами лідерів партійних проектів або готовими викласти хоча б мільйон доларів за місце у списку чи за мажоритарний округ. І це принципово міняє все що ми мали протягом 23 років партійного будівництва у незалежній Україні.
Бізнес на місцях в списках
Продаж місць у партійних списках ні для кого не є секретом. Від 1 млн. доларів США в залежності від популярності та відомості кандидата. Комусь треба попасти в парламент щоб зберегти чи примножити бізнес, комусь щоб працевлаштуватися за лояльність перед партійними лідерами, а комусь щоб отримати недоторканість. Мотивація різна, але результат часто є подібним. І опозиція, і владні партії, «гралися» продажем місць. Більше того, це був і є добрим бізнесом для партійних лідерів. Для чого займатися партійною селекцією, виховувати якісні кадри, залучати до партій лідерів думок та виконувати взяті передвиборчі зобов’язання, якщо достатньо розповісти виборцям про світле майбутнє із вуст політиків та наняти добрих політтехнологів, які донесуть потрібні меседжі виборцю? Традиційне питання: для чого платити більше?
Бізнес на «купівлі» мажоритарного округа
Пролобійована переважно регіоналами теперішня змішана система виборів із обранням 50% за мажоритарною системою лише змінює напрямок спрямування фінансових потоків. Якщо раніше гроші несли партійним бонзам, то тепер, можна вкладати кошти у «купівлю» округа. Суті це не міняє і добропорядні «в лапках» депутатати-мажоритарники, що турбуються про виборців округу (часто не лише на приватні кошти, але й за лобіювання виділення бюджетних коштів на їх добрі справи), можуть «сидіти на схемах» і добре заробляти за рахунок бюджету. Варто також звернути увагу на те, що мажоритарка фактично дали змогу тодішній партії влади (ПР) створити контрольовану більшість. Більше того, ті хто просто «купили» місце в партійному списку тоді опозиційних партій (переважно, Батьківщини), фактично почали грати свою гру (хтось відверто і зразу як Табалови, а хтось потайки і вичікуючи слушного часу для продажу свого голосу).
Зміни до виборчого законодавства можуть забезпечити очищення влади та прихід нових лідерів, які не обов’язково є достатньо заможними щоб купити прохідне місце в партійному списку і не є дуже лояльними (точніше сказати - не вміють відчути подих вітру на партійному кораблі та запопадливо сказати «так» своєму лідеру) перед партійними лідерами-вождями.
Кому і чому невигідно?
Невигідні відкриті виборчі списки та вибори виключно за пропорційною системою як це не дивно, як розкрученими політичним партіям, так і теперішнім мажоритарникам. Мотивація у них різна, але вона не міняє суті. Відкриті виборчі списки вбивають налагоджений бізнес на продажі прохідних місць та блокує на роки появу нових лідерів в політиці. Розкручені політичні партійні бренди є досить замкнутими для оновлення, а система партійного просування є досить повільною. Чи зумів би багаторічний та відомий міський голова Вінниці Гройсман зробити така карколомну кар’єру, якщо б він довгі роки не знав Порошенка ? Риторичне питання за існуючої моделі виборчої системи. Але такий місцевий політик цілком реально міг би прийти у велику політику ще років із 5-7 назад з огляду на його популярність у Вінниці.
Різні законопроекти, які ставилися на голосування 12 серпня у парламенті (а саме, законопроект 4906 за авторством Мірошниченко, законопроекти 4906-1 та 4304а за авторством Рудьковського, законопроект 4906-2 за авторством Кошулинського, законопроект 4222а за авторством Соболєва) так і не були включені до порядку денного. Причини доволі банальні. Попри таке різноманіття пропозицій законопроектів, змінювати виборчу систему зараз невигідно. Причини у різних політурних сил різні, але суть одна. Тож кому і чому невигідно міняти правила обрання до парламенту ?
Наприклад, ким наповнить свій список партія Ляшка, який фактично є сам собі режисер ? Ніхто не заперечує можливості взяття Ляшком гідних людей, але чи вигідно це тим хто зараз активно інвестує у проект Ляшка який як спайдермен ловить мерів-сепаратистів і передає в руки правоохоронців під прожекторами телекамер ? Кого ми побачимо у списку партії Ляшка за існуючих правил гри – можна не лише уявити, але й прогнозувати. Більше того, для чого в списку незалежні та самодостатні особистості, якщо можна взяти як кажуть «керованих та із шлейфом зобов’язань»?
Отже, знову маємо ситуацію консервації існуючої політичної системи, коли влада міняється, але не міняються люди при владі. Нам це вже знайомо, чи не так ?
Як бачимо питань є більше ніж відповідей. І бажання люстрації через вибори можуть в чергове виявитися фікцією. Тож чи потрібні Україні вибори, які лише формально перезавантажують владу і в чинного уряду є необхідна більшість для реалізації реформ? Риторичне питання чи не так ? А ще більш риторичним питанням є порядок розгляду питання зміни виборчої системи – не до фактичного розпаду проурядової коаліції (коли консультації є більш менш конструктивними), а після. Зараз більшість парламентарів думають не про відкритість, прозорість та відповідальність перед виборцями, а про те, як попасти в новий склад парламенту і бажано, із меншими зусиллями.
Тож може краще спочатку поміняти правила гри (тобто правила обрання до парламенту), а вже потім проводити вибори ? В іншому разі, ми ризикуємо формально змінити склад парламенту, але фактично і докорінно не змінити політиків тобто не провести люстрацію, яка формально була причиною для проведення дострокових парламентських виборів.
