Прапор «євроінтеграції» професійно був вихоплений із рук опозиції. Однак, як показали події останнього місяця, щирість перевиборчої обіцянки ПР, що сформульована як «здобуття асоційованого членства в Євросоюзі, створення зони вільної торгівлі, зняття візових бар’єрів між Україною та ЄС» є під питанням.
І вочевидь, проблема тут не лише в сумах коштів, які отримає Україна від євроінтеграції, а у розбіжності цінностей.
Гроші, які мала б отримати Україна під євроінтеграційні зобов’язанння, мають конкретні цілі та індикатори оцінки ефективності та результативності їх використання. Це кошти, за допомогою яких можна якісно змінити країну, а не продовжувати утримати хвору державу у стані «стабільно важко», Європейська допомога – це гроші, які мають нести певний світогляд. Тоді ж як євразійска — надається за лояльність та можливість продовжувати використання ресурсів країни на свою користь за ширмою глянцевих передвиборчих програм. І не дивно, що саме на ціннісних законопроектах дала збій злагоджена партійна машина ПР (закон про вибори, закон про прокуратуру та питання Юлії Тимошенко).
Чи насправді ПР сповідує європейські цінності?
У передвиборчій програмі регіоналів є чітко сформульована теза щодо євроінтеграції. Більше того, що як стверджували спікери ПР, подібна обіцянка була записана у документах політичної сили ще із 1998 року. Метаморфози за останні півроку були просто разючими. На одному із ток-шоу у Савіка Шустера в кінці вересня цього року одіозний нардеп від Партії регіонів Микола Левченко сказав те, що ще півроку назад можна було б лише прочитати у книзі жанру альтернативної історії. Левченко заявив, що він виступає на «100% за євроінтеграційний пакет законів» і «за те, щоб 28 листопада Президент Янукович підписав у Вільнюсі відповідні документ …оскільки це європейські цінності, а нам потрібно в Росії дешевий газ і ринок збуту наших товарів, а в Європі нам треба європейські цінності, верховенство права, рівність всіх перед законом, свобода слова, повага до приватної власності,…. все це нам треба в Європі отримати… і з Росією домовимося, нікуди вона не дінеться…». Тим не менш, за кілька місяців ситуація разюче змінилася.
Що ж треба зробити для ПР, щоб відновити пам'ять про їх таку активну агітацію щодо європейського вибору України ще півроку назад? На жаль, брак політичної відповідальності за написане і сказане українськими політиками - проблема яка стоїть на порядку денному. Дослідження виконання політичних обіцянок у передвиборчих програмах політичних партій, які здійснює Фундації «Відкрите суспільство» вже 11 років підряд дає підстави стверджувати, що виконуються лише 25% обіцянок (зі сорінки 67: http://osf.kiev.ua/upload/tmp/VRU_2013.pdf).
Основною проблемою є домінування політехнологічного підходу, який фокусується на обтічних фразах, красивих правильних положення про майбутнє України, які повинні дати потрібний відсоток підтримки на виборах. Партійні ідеологи та технологи здатні продукувати логічні та привабливі ідеї, однак їм бракує сутнісного наповнення та конкретних схем виконання. Враховуючи низький рівень реалізації цих тез, виникають сумніви відносно щирості партійних та урядових діячів або ж щодо їхнього професіоналізму.
«Пропалі грамоти» власних політичних зобов’язань нівелюють значення слів парламентарів та їхньої діяльності, а змальовані в них райдужні перспективи майбутнього держави стають черговими розтраченими мільярдами, лобістськими законами, залаштунковими інтригами та привілеями «для своїх». Українське суспільство, хоч яким би терплячим та спокійним вчителем воно не було, все ж має покарати недоброчесних політиків за невивчені уроки демократії або ж знову отримати безвідповідальних народних обранців.
Амнезія Азарова або чому голова Уряду відмовляється від того, що він обіцяв виборцям
ПР в своїй передвиборчій програмі переконувала виборців, що у міжнародній політиці партія виступає «за здобуття асоційованого членства в Євросоюзі, створення зони вільної торгівлі, зняття візових бар’єрів між Україною та ЄС». Символічно, що передвиборчу програму ПР «Від стабільності до добробуту» підписана була ніким іншим як головою ПР Миколою Азаровим.
Фактично своїм рішенням від 21 листопада глава Уряду М.Азаров порушив те, що обіцяла його партія виборцям і під чим він як голова уряду підписався власноруч. В цивілізованих країнах після подібного кроку голова уряду та партій мав би піти у відставку, оскільки він ошукав своїх же виборців.
У цьому знову постає питання цінностей. Не змигнувши оком, М.Азаров зробив «фінт вухами» і продовжує політичну гру найвищого рівня та свою кар’єру, обіймаючи фактично 2-у за значенням посаду в державі.
Безперечно, європейське майбутнє України декларували у своїх передвиборчих програмах і опозиційні політичні партії, які після рішення Януковича виконати вимоги «списку Фюле», опинилися у досить непростій ситуації.
Прапор «євроінтеграції» перехопили їх політичні опоненти. Але, як показують рішення і заяви влади останніх днів, прапор «євроінтеграції» ПР був потрібен для політичних торгів на міжнародному рівні. Побудова Європи в України залишилася привабливою ілюзією, що ховала напрочуд прагматичні позиції можновладців.
Європейські цінності відігравали в цій грі другорядну роль. Що будуть казати очільники ПР своїм виборцям на наступних виборах – можна лише здогадуватися. Але чи зробить суспільство висновки, що слово, а тим більш написане як передвиборча програма партій треба тримати, залежить передовсім від самих виборців. Мудрість кажу, «якщо людина хоче бути обдурена, то вона буде обдурена».
Виборцеві варто зважати не стільки на риторику політичних сил, а на цінності, що стоять за ними. У випадку ПР різкий спалах євроінтеграційного пафосу у 2013 році занадто контрастував із попередніми позиціями цієї сили. Більше того, варто зважати на те, що зміни у політичному пишномовстві регіоналів також зумовлені внутрішньопартійною боротьбою. У самій ПР є як прихильники, так і жорсткі опоненти західного вектору. На чий важіль встане “козир” цієї гри — Президент — залежить від його інтересів, ключовий серед яких — вийти переможцем у баталії 2015 року.
Так чи інакше, активістам, громадянам та політикам не варто забувати, що Європа починає будуватися не з законів чи модернізації промисловості — вона стартує у головах людей. Вона виростає і здатності відкинути зашкарублий консерватизм радянського штибу і здатності переоцінити світ з нових позицій, позицій динамічного 21 сторіччя.
