В економічній сфері України є багато норм, законів та підзаконних актів, які так чи інакше стосуються державної допомоги підприємствам різних галузей.
Донедавна суворих правил та застережень про надання коштів чи певних преференцій для національного виробника не існувало.
Але Угода про асоціацію з ЄС все змінила – Україна має привести у відповідність до євростандартів усі види державної допомоги.
Вже й закон відповідний прийняли, він вступив у дію кілька місяців тому. Проте один закон не вирішує усього спектру проблем. Більше того, у парламенті зареєстровано чимало законопроектів, які не відповідають європейським критеріям надання держдопомоги.
І механізми, виписані у новому законодавстві, теж не ідеальні, не апробовані, і уявлення про європейські принципи у цій сфері теж не завжди вірні: Євросоюз приймає рішення про відповідність держдопомоги всім необхідним критеріям не на момент її отримання підприємством, а за наслідками її впливу на саме підприємство, галузь, умови конкуренції, тобто постфактум.
Як свідчить досвід країн Центрально-Східної Європи, вони свого часу теж наробили безліч помилок, не розібравшись у цьому складному механізмі.
Україні їх досвід стане у нагоді. Про це йшлося під час тренінгу з питань державної допомоги, що днями відбувся у Комітеті ВР з питань європейської інтеграції (тренінги проводяться за підтримки Посольства Великої Британії в Україні).
Від країн-кандидатів ЄС була вимога створити тимчасову національну систему контролю, яка наглядала би за наданням державної допомоги (виконувала би функції Єврокомісії). Так відбувається поступове приведення національної системи до правил Євросоюзу.
Регулювання державної допомоги в ЄС має понад 50-річний досвід, відтоді певні правила вже змінилися, вони постійно удосконалюються. У періоди рецесій та економічних криз Єврокомісія звертала увагу, що значні обсяги бюджетних коштів витрачалися на неконкурентні галузі та підприємства, це спотворювало конкуренцію на внутрішньому ринку ЄС, підривало європейську конкурентоспроможність у цілому.
З іншого боку, завжди підтримувалися такі види допомоги, які слугують загальноєвропейським інтересам (розвиток регіонів, реструктуризація галузей промисловості, соціальні цілі, окремі проекти).
Поступово в Євросоюзі сформувався чіткий перелік правил державної допомоги, які спрямовані на ефективне використання ресурсів. Починаючи з 2009 року завдяки цим правилам оздоровлено майже 25 % усієї банківської системи ЄС.
Польські підприємства повертали мільярди, як незаконно отримані
Існує і негативний досвід, який варто враховувати Україні. Зокрема, однією з вимог до держав-кандидатів було скасування або суттєве обмеження допомоги, що надається окремим галузям.
Єврокомісія вважала необґрунтованою політику Кіпру щодо державної допомоги у сфері меліорації, від якої кіпрському уряду довелося відмовитися.
Під час вступу Чехії проблемним питанням стали державні гарантії збитковим банкам – вони все ж таки були сановані за бюджетні кошти та приватизовані.
Ще складнішою виявилася процедура щодо Спеціальних економічних зон Польщі. Були узгоджені перехідний період підтримки малого та середнього бізнесу, максимальні ставки питомої ваги допомоги у вартості проектів.
Аналогічний підхід застосовувався і до автомобільної промисловості Словаччини, який передбачав податкові канікули для новостворених підприємств, що залучили інвестиції.
Після вступу Польщі до ЄС, Єврокомісія визнала несумісною зі спільним ринком державну допомогу металургійному комбінату Гута Ченстохова у 1997-2002 роках (ще до вступу Польщі до ЄС) на суму 4 млн євро. Ці кошти довелось повернути.
Водночас, заходи підтримки цього підприємства у 2002-2005 роках не були визнані державною допомогою взагалі.
Єврокомісія провела розслідування і відносно державної допомоги суднобудівним підприємствам Гданська, Щецина і Гдині і теж постановила повернути 3,3 млрд євро, отримані цими підприємствами.
Причиною стало затягування з погодженням планів реструктуризації та невдалий пошук інвестора, що дало підстави вважати надану підтримку незаконною.
Що варто врахувати Україні?
Частина 1 ст. 107 Договору про функціонування ЄС передбачає, що "допомога, яку в будь-якій формі надає держава-член, або яку надано за рахунок державних ресурсів, що спотворює або загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб’єктам господарювання або виробництву певних товарів, є несумісною з внутрішнім ринком тією мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами".
У ч. 2 ст. 107 Договору викладено основні цілі дозволеної державної допомоги. Це допомога соціального характеру, яка надається індивідуальним споживачам, за умови відсутності дискримінації стосовно продукції, на яку вона поширюється, а також відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або надзвичайними обставинами.
У ч. 3 ст. 107 Договору встановлено види допомоги, які можуть бути визнані сумісними з внутрішнім ринком ЄС:
- сприяння економічному розвитку територій, у яких життєвий рівень (стандарти) є дуже низькими, або існує високий рівень безробіття;
- виконання проекту, який відповідає спільному європейському інтересу, або сприяє виправленню серйозного недоліку в економіці держави-члена;
- сприяння розвитку певних видів економічної діяльності або економічних територій (регіонів), а також допомога на збереження об’єктів культури і культурної спадщини, коли така допомога не впливає несприятливо на умови торгівлі в обсязі, що суперечить спільному інтересу.
Контроль у сфері державної допомоги націлений не тільки на формування настанов та визначень позитивних і негативних її наслідків, але й обставин, за яких вона не повинна надаватися.
Характерно, що держави-члени ЄС зберігають суверенітет відносно цілей та змісту політики державної допомоги.
Єврокомісія не може вказувати, чи виплачувати допомогу суб’єктам господарювання. Основне завдання урядів – передбачити наслідки для загального добробуту. А завдання Єврокомісії обмежується оцінкою впливу допомоги на конкуренцію.
Завдяки державній допомозі підприємство повинно розпочати діяльність, яка була б неможливою без цих коштів. Неприпустимою є допомога, якщо отримувач здійснював би і без неї ту саму діяльність у тих самих обсягах.
І ще важливий аспект – не повинна надаватись допомога банкрутам, забороняється компенсація поточних витрат таких виробництв. А якщо підприємство виходить у лідери після отримання таких державних коштів, одразу ж виникають закономірні питання – це спотворює конкуренцію.
Головними негативними наслідками вважаються спотворення конкуренції та торгівлі: перепони виходу з ринку та підтримку неефективних фірм, витіснення приватних інвестицій, втрати державного бюджету та ін.
Щоб допомога була визнана сумісною з внутрішнім ринком ЄС, негативний вплив повинен бути урівноважений позитивними наслідками.
Факти, що розглядаються при цьому, мають бути виражені якісно і, наскільки можливо, кількісно. Комісія оцінює вплив на виробників і споживачів ринків, яких стосується допомога.
Результат аналізу залежить від особливостей запропонованих заходів та оцінки в кожному конкретному випадку.
Першим кроком на виконання Україною своїх зобов’язань у цій сфері стало ухвалення Закону "Про державну допомогу суб’єктам господарювання".
Стаття 9 Закону зобов’язує надавачів державної допомоги повідомляти Уповноважений орган – Антимонопольний комітет України про запровадження нової або внесення змін до існуючої державної допомоги.
Відповідно до ст. 12, 13 Закону, АМКУ перевіряє інформацію стосовно незаконної державної допомоги або щодо неналежного її використання. Якщо за результатами розгляду АМКУ приймає рішення про визнання державної допомоги недопустимою для конкуренції, вона підлягає поверненню.
Законодавчий механізм прописано, але його ще потрібно впровадити у дію, переглянути безліч нормативно-правових актів, змінити підходи, які діяли десятиліттями.
На імплементацію європейських стандартів Україна має ще п’ять років. І це досить стислий термін для того, щоб повністю змінити систему.
