INSIDER опублікував позицію президента Фундації "Відкрите суспільство" Лесі Шевченко щодо проекту закону 4359а "Про очищення влади" в статті "Не люстрацією єдиною" (частина 3).
частина 1: "Люстрація потрібна, аби відправити в минуле 90% політикуму"
частина 2: "У пошуках української моделі люстрації"
Законопроект "Про очищення влади", який сьогодні, 16 вересня, мають розглядати у другому читанні у Верховній Раді, наразі виглядає як інструмент швидкого та відносно дешевого підпорядкування вибудованої ще режимом Януковича "піраміди влади" вже новим політичним силам.
Перш за все небезпека такого "очищення" полягає в тому, що правлячі політичні сили можуть заповнити вакуум серед люстрованих чиновників своїми "послідовниками". Особливо в судовій гілці влади, яка є ключовою в боротьбі з корупцією. При цьому суспільство отримає збереження тих самих схем (адже вони вже відлагоджені та приносять прибуток) з іншими виконавцями та кінцевими бенефіціаріями.
По друге, держслужбовців на сьогодні близько півмільйона. Разом із членами сімей це - потенційні 2 мільйони голосів на парламентських виборах. При цьому "прихильники" люстрації в такому форматі втрачають ці голоси, а популістські лідери, котрі жорстоко критикують таке "очищення", - отримують приємний "бонус". Таким чином маємо потенційний плацдарм для спекуляцій.
По-третє, закон передбачає звільнення осіб, які були помічені або в кримінальних злочинах (у тому числі під час революційних подій), або у здирництві (до виявлення таких фактів повернемося у наступному пункті).
За такого визначення будь-який некваліфікований чиновник, який просто "купив" посаду для себе, чи "проштовхнув" свого родича, під очищення не потрапляє. При цьому прямі та непрямі вигоди, якими можуть скористатися держслужбовці, працівники СБУ та правоохоронних органів, доволі часто можуть бути головним стимулом для заняття посади. Іншими словами, матимемо чесного (до певної межі), але некваліфікованого посадовця. Як показує практика - таких більшість серед держслужбовців нижнього рівня.
Четверте. За такої конструкції уникнуть очищення і особи, які перебувають у "схемах" більш ніж три роки. Адже саме за три роки подаватиметься декларація про доходи та видатки. Якщо первинне накопичення "капіталу" відбулося раніше, то достатньо просто задекларувати дохід від попередніх інвестицій. При цьому корупційні доходи та видатки доволі легко заховати серед задекларованих прибутків. Тому надзвичайно важливо запровадити механізм примусового відлучення держслужбовця від управління власним капіталом (а це питання для майбутнього законопроекту).
Зарубіжний, а саме Центрально-Європейський, досвід люстрації на перший погляд не є дотичним до українських реалій: "очищувальні" закони Польщі, Чехословаччини, Угорщини та країн Прибалтики розроблялися і впроваджувалися за конкретних історичних обставин транзиту від тоталітаризму до демократії. Вони мали на меті дерадянізацію суспільства та містили чіткі критерії, як-от членство в комуністичній партії чи співпраця зі спецслужбами. Водночас впровадження та згортання цих процесів люстрації в Центральній Європі сьогодні слугують для нас джерелом глибшого аналізу.
Зокрема, їхній досвід дозволяє виявити кілька характеристик (як позитивних, так і негативних), котрі варто мати на увазі, аналізуючи теперішні українські люстраційні ініціативи.
Перша. Усі посадовці, звинувачені у "небажаних" для молодих демократій зв’язках, мали можливість оскаржити такі звинувачення та публічно захищати себе. Остаточне рішення про звільнення чиновника ухвалював люстраційний суд. Таким чином весь процес виглядав справедливим із погляду дотримання прав людини.
Друга. Водночас за гаслом "моральності" нерідко маскувалися намагання політичних опонентів замістити "попередників" своїми ставлениками у вибудованій системі владних мереж, таким чином не інвестуючи час і ресурси у власний соціальний капітал.
Третя. Кількість люстрованих службовців у Чеській республіці за 10 років становила 3% від загальної кількості 345 тис. виданих люстраційних сертифікатів, необхідних для заміщення посади. Показник невеликий порівняно з рівнем медійного резонансу, нескінченних дебатів і суспільної уваги, прикутої мало не до кожної люстраційної справи. Схоже, політичні дивіденди в цьому випадку переважили управлінські.
Четверта. Викликає запитання і доволі інертне застосування люстраційних законів на практиці. Кримінальні провадження за фактами причетності до діяльності спецслужб, а отже, і потенційного порушення прав людини колаборантами колишнього режиму, як правило, не відкривали.
П’ята. У Чехії також набула поширення практика "неформального призначення". Особу, котра не могла зайняти певну посаду (оскільки не відповідала люстраційним критеріям), призначали тимчасово (на термін, напевно, деколи тривалий, для пошуку кращого кандидата).
Окремо також варто зазначити, що країни Центрально-Східної Європи не обмежилися лише законом про люстрацію. Напрацюваннями подальших років стали закони щодо боротьби з корупцією, уникнення конфлікту інтересів, доступу до інформації, прозорого фінансування політичних партій, державних закупівель тощо.
