ІНСАЙДЕР опублікував колонку президента Фундації "ВІдкрите суспільство", Лесі Шевченко щодо Коаліційної угоди.
- Коаліційна угода - це контракт коаліції з країною. Вона не може бути коротким папірцем на три сторінки. Днями я розмовляв з німецьким канцлером Ангелою Меркель. У Німеччині склалася тривала історія коаліційного уряду. І досвід свідчить, сказала мені пані Меркель, що чим товще угода, тим довше працює коаліція, - заявив президент Петро Порошенко, вихваляючись своїми успіхами в переговорах із союзниками по парламенту.
Договір був підписаний, як для України - значної, нехай ще й не німецької товщини.
Геологи користуються терміном шар’яж для позначення насування гірських порід, які зміщуються по розлому, перекриваючи його. Українські коаліціанти, підписуючи свою угоду, також відірвалися від своїх передвиборних обіцянок, покривши розкол шаром глини яка з'явилася немов з неіснуючих програм.
Які тектонічні зрушення в держполітиці могли спричинити подібний відрив від фантастичної реальності передвиборних обіцянок?
Отже Коаліційна угода складається з 17 розділів і 89 підрозділів. У неї потрапило близько 50% обіцянок партій - учасників коаліції, друга половина - залишилася за бортом.
У пересічного читача цей талмуд, безсумнівно, викличе нудьгу, а то й роздратування: при прочитанні не покидає відчуття мозаїчності і фрагментарності тексту. Його немов готували не спілкуючись один з одним люди, які по-різному бачать питання держполітики.
Коаліційна угода не позбулася хронічних хвороб своїх попередників. У більшості положень - ефемерні тези, а не реальні кроки для їх реалізації.
Наприклад, "ліквідація корупційних схем у державному секторі" звучить чудово, тільки от, що робити для цього, - не вказується. Аналогічно і з забезпеченням прискореного економічного розвитку, реформами у фінансовому секторі та черговою реформою Конституції - папір стерпів красиві обіцянки, але чітких схем дій так і не дочекався.
З питаннями часу коаліціанти взагалі обійшлися вельми привільно. У чверті розділів терміни взагалі не вказані, в третини - описані вельми розпливчато і формально.
Якби угода парламентської більшості була бізнес-планом, навряд чи якийсь банк видав під нього кредит. Привільне планування своїх дій по перетворенню країни змушує припускати, що сторони договору не мають особливого наміру користуватися документом, як схемою своєї щоденної роботи.
Більше того, коаліційна угода перекрила своїми обтічними формулюваннями передвиборні програми учасників договору. Мимоволі виникає враження, що обіцянки в агітаційній кампанії так і згниють на папері білбордів.
У чверті розділів план дій коаліції взагалі не збігається з обіцянками партій-учасниць. Ще в половині - запозичує одну-дві невиразні тези.
Логічно запитати у парламентаріїв, чиї інтереси вони представляють у парламенті і звідки виник коаліційний компроміс - із спільності позицій або через домовленості про розподіл посад?
Похвалити документ можна за невелике. Серед плюсів - врахування думки експертів принаймні в частині сфер. Серед них - питання антикорупційної реформи, децентралізації повноважень, перетворень на енергоринку. Тим не менш, такий підхід ще більше вказує на глибинну проблему - відсутність у політичних лідерів бажання готувати виразний і всеосяжний документ, а також дефіцит координації авторів документа.
Де-факто коаліційна угода являє собою гру нового рівня для українського парламенту. Раніше депутати на виборах розігрували перед виборцем спектакль, показуючи казкові картини "нового життя", отримували мандат - і вирушали у ВР займатися своїми, набагато більш приземленими питаннями.
У нового скликання Ради уважних глядачів стало набагато більше - серед них і нардепи-новачки, і лідери держав Заходу, і міжнародні кредитори.
Коаліційна угода стала інноваційним актом у п'єсі українського парламентаризму - тепер лицедіяти потрібно для більш витонченої аудиторії. Чи увійдуть депутати в роль і виконають свої обіцянки, або ж знову обдурять трагікомічною фантасмагорією - залежить в першу чергу від вимогливості і уважності глядача.
