Веб-сайт Інсайдер опублікував статтю президента Фундації Л.Шевченко.
Рішення про позаблоковість України парламент прийняв із подачі президента Петра Порошенка, який не втомлюється малювати Україні членство в Північноатлантичному альянсі.
Незважаючи на обережність НАТО щодо подібної перспективи - особливо при неминучості гніву Росії, що вторглася в Україну, - депутати вирішили не баритися. Парламентарії мотивували свої "за" тим, що закон дозволить Україні проводити реформи відповідно до стандартів військового блоку.
Москва вже встигла різко висловитися про закон, повторивши звичну мантру про конституційну реформу. Альянс обійшовся ввічливою фразою про повагу рішення Києва і можливу перспективу членства.
Раніше рішення проблеми позаблоковості увійшло в програму дії коаліції.
- Серед іншого передбачивши скасування позаблокового статусу України, відновлення політичного курсу на інтеграцію в Євроатлантичний простір безпеки і членство в Північноатлантичному договорі, - наголошувалося в угоду більшості.
Тоді ж Порошенко пояснював, що не йдеться про терміновий вступ до НАТО, а про відповідність критеріям країн, які входять у ЄС і до Північноатлантичного альянсу.
Водночас партії у своїх програмах обережно підійшли до питання "блоковості". Прямо говорилося про входження в Альянс лише в обіцянках "Батьківщини". Інші провладні політсили фактично проігнорували питання, обійшовшись абстрактними формулюваннями. А "Опозиційний блок" обіцяв зберегти прийняте при Януковичі геополітичне рішення.
Парадоксально, що влада, яка прийшла на хвилі Євромайдану, у своїх планах виявилася стриманішою за нардепів періоду пізнього Кучми.
У 2003 році Закон "Про нацбезпеку України" свідчив, що Київ націлений на вступ до Євросоюзу і до НАТО. Ухвалений ВР акт прибрав введену в часи Януковича позаблоковість, але повернув не стару, про "членство", а іншу - "поглиблення співпраці з НАТО".
З одного боку, така побудова фрази може пом'якшити реакцію супротивників євроатлантичної інтеграції, з іншого - розмиває заявлену мету про відповідність стандартам блоку. Незважаючи на зміни в законі, залишився ще цілий комплекс законодавчих актів, де норми винайденої Партією регіонів позаблоковості (світ користується поняттям "нейтралітет") залишилися. Приміром, у Стратегії національної безпеки, військовій доктрині та інших.
Закон багато в чому є суто символічним жестом - найближчим часом Україні доведеться захищати себе самостійно. На тлі втоми Заходу від "ледачого" і запізнілого з реформами Києва влада вирішила вкотре послати в Брюссель і Вашингтон сигнал про непорушність євроатлантичного вектора. Ще одне послання вирушило в Кремль - Путіну намагаються вкотре дати зрозуміти, що Україна не має наміру залишатися нейтральною при наявності загрози зі Сходу.
Очевидно, що в умовах неоголошеної війни з Москвою новий акт фактично нічого не змінить, хіба що додасть антизахідної істерії в риторику терористів і росіян напередодні чергових переговорів у Мінську.
Складно переоцінити важливість символічних дій прощання зі старим режимом, одним з яких стала відмова від позаблоковості.
Тим не менш, суто декларативні акти під час пробуксовування і гальмування реформ викликають радше роздратування, ніж повагу до влади. Переоснащувати армію за стандартами НАТО і боротися з корупцією можна було і без цього закону, а замість надсилання нечітких сигналів Сходу і Заходу - активізувати українську дипломатію, яка досі не отримала гарантій безпеки згідно з Будапештським меморандумом.
У підсумку замість "прорубування вікна" на Захід влада просто штовхнула похилу хвіртку в старому українському паркані, який поскрипить і знову застигне.
