Таке розгублення ми спостерігали і впродовж двох наступних років. Хронічна розпорошеність опозиції доклалася до нівелювання ролі парламенту і через свою пасивність остаточно підривала довіру громадян до себе. Подарунком долі для них стала субота 30 листопада, яка може тепер змінити і політичне обличчя парламенту і долю країни.
Тепер всю відповідальність за долю країни беруть на себе опозиціонери. Але чи готові до цього політики?
Критикуючи до нині владу, вони досі ще не показали в парламенті реальної та виваженої альтернативи. Їх законопроекти пропонують несистемні впливи, та неузгоджені з чинною Конституцією. Критичним залишається той факт, що опозиція в Україні не пропонує нічого взамін і просто виказує своє незадоволення чинній владі. Наш аналіз законопроектної роботи є прямим доказом цього: немає бачення системних змін щодо адміністративної реформи, «мовне питання» яке збирало людей на мітинги до цього часу не вирішене, попри належність профільного комітету опозиційним кандидатам. До цього списку додамо: пенсійну реформу, проблеми бюджетної системи, залежність та децентралізація на регіональному рівні.
Чи готові політики нарешті узгодити свої дії? Чи домовляться вони про єдиного кандидата? Чи зможуть вони перемогти діючого Президента легітимним шляхом?
В умовах коли немає лідера, громадськість вийшла за цінностями. Вона вимагає системних зміни і саме такого ми очікуємо від опозиції сьогодні.
