Аналітика. Парламент. Статті.

Містична сімка: парадокси вироку Юлії Тимошенко

середа, 12 жовтня 2011 1317
Автор: Стас Соколов
Сім років ув’язнення та 1,5 мільярда гривень відшкодування – здається, вчора ці цифри вразили всіх, окрім безпосередньо Юлії Володимирівни Тимошенко.

Реакцію на вирок колишньому прем’єрові учора встигли висловити практично всі: представники української опозиції, провладні політики і, що більше важливо, Євросоюз, США та Російська Федерація. Незважаючи на очікуваність несхвальних коментарів, різкість окремих заяв має бути вже не просто сигналом для влади, а тривожною сиреною. Тим не менш, логіка розвитку подій, які передували вирокові Тимошенко, змушують сумніватися у очевидності цієї справи. Фундація «Відкрите суспільство» фокусує увагу на суперечливих явищах та перспективах розвитку ситуації.

Перш за все, питання викликає розвиток подій у системі «Президент – Європа». Пожвавлення переговорів та регулярні заяви можновладців з приводу непохитності орієнтації на ЄС були одномоментно перекреслені жирною сімкою у вирокові лідеру блоку власного імені. Останній рік підтвердив, що Віктор Янукович тією чи іншою мірою зрозумів, що логіка розвитку країни ­– у економічному та політичному партнерстві з ЄС. Стало очевидним, що дружити з Росією на рівних не вийде. Сумнозвісні газові домовленості стали головним болем не лише для Ю. Тимошенко, але і для чинної влади. Таким чином, засудження екс-прем’єра стало символічним актом недовіри Російській Федерації, та зокрема її вождю В. В. Путіну. Потенціалу цього вироку як приводу для оскарження газових домовленостей в суді є сумнівним. Тим не менш, ключовий меседж передано: українська сторона вважає наразі чинні угоди неправильними. Також не можна забувати про особистісні чинники, зокрема, певне прагнення чинного Президента заплямувати судимістю свою одвічну конкурентку. Більше того, обертаючись на минулі президентські перегони, можна згадати про негласну ставку Кремля на Юлію Володимирівну, що стало ще одним стимулом для Віктора Федоровича довести «старшому братові» свою самостійність.

Проте чи вичерпується подібний волюнтаризм Президента особистою мотивацією? Партія регіонів завжди ґрунтувалася на прагматичних засадах. Ще до вироку очевидним був той факт, що Європа зачинить двері перед носом авторитарної української влади у випадку тюремного строку головному опозиціонерові. Олігархи, які відіграють важливі ролі у ПР, вже давно проявляють інтерес щодо європейських ринків, відповідно, зведення особистих рахунків лідера партії їх мало цікавить. Тим не менш, парламентська фракція регіоналів не підтримала жодного опозиційного закону про декриміналізацію, вочевидь, за командою згори. Більше того, подібний вирок зробив Президента значно більше залежним від обставин та ставлення політичних лідерів світу. Частина регіоналів схвально відгукнулася про такий розвиток подій, зокрема, І. Богословська заявила про «кінець епохи Лазаренка-Тимошенко». У той же час В. Янукович, а згодом і Г. Герман висловилися про позитивне вирішення цієї справи, мовляв, цей вирок – просто наслідок застарілого кримінального законодавства. Проте його модернізація могла бути проведена і до завершення судового процесу – отже, подібний вирок все ж був потрібний. Очевидно, це не одноосібне рішення Президента. Відповідно існують «лобісти» такої логіки – чи консервативне крило ПР з потужною радянською ментальністю, чи промосковські противники євроінтеграції, чи оточення глави держави, що прагне тримати його максимально залежним.

Дивує своєю поведінкою і опозиція. Зокрема, політсила самої «ув’язненої № 1», БЮТ, яка не спромоглася організувати ані масштабної акції протесту в день виголошення вироку, ані показати виваженої та динамічної медіа-політики. Сайт БЮТ переважно цитує заяви політиків Європи та США, а заяви представників біло-червоних переважно не відрізняються від попередніх. Заклик до підготовки акцій спротиву в регіонах, найімовірніше, наштовхнеться на пасивність людей. Фактору Тимошенко мало для серйозної активізації населення. Чи зможе Турчинов стати центром тяжіння для опозиційних сил та організатором акцій боротьби з режимом – сумнівне питання. Наразі більш ефективним (та ефектним) виглядає Арсеній Яценюк, який більше орієнтується на парламентські методи боротьби. «Наша Україна», в свою чергу, вкотре підтвердила ілюзорність своєї єдності. Так, політрада партії назвала вирок суду встановленням авторитаризму в Україні, у той час як В. Ющенко заявив, що не вважає цей процес політичним. Менш явним є той факт, що зникнення з електорального поля Юлії Тимошенко перетворює опозиційний електорат на поле битви. Проте якщо боротьба за звільнення екс-прем’єра дає хороші політичні дивіденди, то безпосередньо її свобода – поразка для «нових опозиціонерів».

І, що найдивніше, найбільшу вигоду від вироку отримає сама Юлія Володимирівна. У розпалі обурення авторитарністю режиму Януковича нескладно забути, скільки зусиль доклала сама лідер біло-червоних до такого результату. Президентські вибори показали, що зірка жінки з косою невпинно закочується, а отже – необхідні чергові інвестиції у свій статус. При чому це виявилося легко зробити коштом недалекоглядних опонентів. Можна було передбачити, що обурення західного світу змусить чинну владу дати свободу Тимошенко. Проте це все ж буде не екс-прем’єр, яка запам’яталася своїми неоднозначними методами урядування, а жінка з фактичним статусом політичного в’язня, яка наполягатиме виключно на власному лідерстві в опозиції. Варто пам’ятати про те, що західні країни вимагають її звільнення не через особу політика, а саме через її опозиційний статус. В свою чергу, демократичні акценти Заходу через призму українських ЗМІ виглядатимуть як безпосередня підтримка Тимошенко. Як показує українська історія останніх років, рейтинг ЮВТ воскресав у періоди її найбільш активного протистояння з владою: 2001 рік, акція «Україна без Кучми» та ув’язнення, 2005 рік – відставка її Кабміну В. Ющенком, тепер – 2011 рік, чергове ув’язнення. Таким чином, руками своїх опонентів Юлія Володимирівна влаштувала собі черговий опозиційний ренесанс.

Родіон Кіреєв, виступивши як аватара Віктора Януковича, вчинив по суті суїцидальний крок: знищив так старанно вибудувану основу для довіри європейців, поставив під сумнів чесність російського тандему, воскресив давнього політичного опонента, погіршив як соціально-політичні, так і економічні перспективи країни. Подальші найбільш імовірні реверанси – чи то задоволення апеляції, чи то амністія, чи то декриміналізація – не стануть рятівним колом для Президента. Проте сама ситуація з вироком може стати каталізатором фрагментації Партії регіонів, боротьби груп за вплив на В. Януковича. Залишається лише сподіватися на підписання угоди про асоціацію з ЄС, яка певним чином врівноважить дестабілізовану політичну систему. Парадоксально, але звільнення Тимошенко сприятиме застоєві у партійній системі та втраті опозицією ситуативної консолідації. Масові громадські заворушення можливі лише у випадку серйозно загострення соціально-економічним проблем – саме цьому владі більш ніж необхідна підтримка ЄС та вирішення суперечок з РФ. Чи вдасться їй це, особливо в умовах переможної ходи опозиційного фенікса - звільненого «політв’язня № 1»? Хоча можливостей теоретично вистачає: імідж влади всередині країни можна підтримати через реальне покращення добробуту громадян, для Європи – звільнення опозиціонерів, якісне виборче законодавство та максимально прозорі й чесні парламентські вибори.

Вирок Тимошенко має дати українській політичній системі кілька уроків: по-перше, відповідальність за діяльність при владі набуває судової форми; по-друге, Європа ясно дала зрозуміти, що молодій українській демократії давно вже час вийти з перехідного віку – і більше поблажок не буде; по-третє, особиста мотивація політичних вчинків повинна відійти в минуле. Проте наразі варто пам’ятати, що боротьба Януковича і Тимошенко – це не протистояння авторитаризму і демократії, а конфлікт двох недемократичних сил, жодна з яких не готова до виваженого, стратегічного та всебічного розвитку української держави. А вирок Тимошенко має стати не стільки проблемою для влади, скільки поштовхом до серйозної модернізації.