Основою дослідження стали передвиборчі програми партій, блоків та кандидатів у Президенти, законотворча діяльність парламентських фракцій та публічні заяви спікерів провідних політичних сил.
Чинна каденція Верховної Ради України відзначилася значною кількістю важливих для політичної системи подій: договори та зради, інтриги та викриття, скандали і примирення. Їй пророкували як скорий кінець, так і продовження повноважень аж до 2015 року. В середині її терміну опозиція та влада помінялися місцями. Одні гасла змінилися іншими, вчорашні вороги стали друзями.
У запропонованій статті досліджено зміну позицій найголовніших політичних гравців щодо основних питань державного устрою та проаналізовано їх взаємне тяжіння стосовно утворення політичних альянсів.
2007 рік: розпуск парламенту та нове скликання
Політичний календар 2007 року видався багатим на визначні події та поворотні моменти для української політичної системи. Зокрема:
Варто згадати, що однією з причин розпуску Верховної Ради п’ятого скликання стало утворення коаліції Партії регіонів, Соціалістичної та Комуністичної партій України. Конфліктним питанням стало залучення до підтримки голосувань коаліції опозиційних депутатів, що загрожувало утворенням нелегітимної конституційної більшості. Події довкола розпуску Верховної Ради та нової парламентської кампанії стали новим витком боротьби «постпомаранчевих» сил та Партії регіонів. Однак на відміну від подій Помаранчевої революції, антагонізм мав багато в чому показову природу та не виключав домовленостей з колишніми опонентами.
Передвиборча риторика концентрувалася на популістських тезах: підвищення зарплат, пенсій, інших соціальних виплат. Питання державного устрою та системних змін не отримали дієвих пропозицій: політики запропонували лише обтічні та абстрактні гасла щодо посилення місцевого самоврядування, економічних реформ, боротьби з корупцією тощо. Крім того, чинна з 2006 року політична реформа повернула до жвавої дискусії тему реформування Конституції. Подальша діяльність фракцій Верховної Ради засвідчила, що саме проблема Основного закону лишається каменем спотикання для співпраці політичних сил.
2007 рік завершився проблемним відродженням союзу помаранчевих сил – демократичної коаліції. Ю.Тимошенко вдруге здобула прем’єрське крісло. Посада ж спікера несподівано дісталася А.Яценюку та стала зручним трампліном для його подальшої політичної кар’єри.
Партія регіонів
Партія регіонів не радо зустріла президентський указ про розпуск Верховної Ради V скликання, але закулісні домовленості все ж таки привели біло-блакитну силу на доріжку виборчих перегонів.
Передвиборчу кампанію Партія регіонів розпочала з упевненістю у парламентському шляху розвитку політичної системи країни. Відкриваючи засідання уряду 1 серпня 2007 року, чинний на той час Прем’єр-міністр В.Янукович твердо заявив: «Цей день увійде в історію як датаутвердження нового конституційного порядку – парламентсько-президентської моделі влади»[1]. За його висловлюванням, саме парламентсько-президентська форма правління«поставила остаточну крапку на авторитарній спадщині»і уряд заклав підвалини для створення системи«ефективної, і що дуже важливо, відповідальної влади».Крім тез передвиборчої програми, Партія регіонівпропонувала:
Коаліційні ігри у Верховній Раді не принесли біло-блакитним бажаного результату. Проте вони опинилися у стратегічно вигідній ніші опозиції – з прицілом на президентські вибори. Лідер Партії регіонів Віктор Янукович заявив, що з утворенням помаранчевої більшості у країні встановлюється «політичний диктат переможців»[8]. Регіони отримали можливість критикувати своїх опонентів за всі провали влади, що, втім, не завадило обом сторонам продовжувати переговори про можливе об’єднання. Таким чином, у нову каденцію Верховної Ради Партія регіонів увійшла як найбільша, хоча й опозиційна фракція. Її показова готовність до опозиційної діяльності контрастувала зі взаємними підозрами між БЮТ і НУНС та дозволила грати на переговорних інтригах.
«Блок Юлії Тимошенко»
Позачергові вибори до Верховної Ради стали подвійною перемогою для леді Ю: по-перше, саме її тиск на Президента зумовив розпуск парламенту, по-друге, результат виборів дав біло-червоній силі більшу кількість депутатських місць (156 замість попередніх 129). Головною мотивацією була протидія Партії регіонів та тогочасному прем’єру Віктору Януковичу, які змогли переграти помаранчеві сили після парламентських виборів 2006 року. «Блок Юлії Тимошенко» також проблематизував реформовану Конституцію, пропонуючивсенародний референдумз питаннями за такими позиціями[9]:
Обіцяний плебісцит так і залишився проектом, незважаючи на запевнення О.Турчинова у передачі всіх необхідних документів до ЦВК[10]. У цій пропозиції містилася низка характерних для БЮТ положень, зокрема, маневрування між президентською та парламентською формами правління, імперативний мандат та законодавче закріплення статусу опозиції. Внаслідок складних переговорів з потенційними союзниками – НУНС та «Блоком Литвина» – Юлію Володимирівну все ж таки посадили у прем’єрське крісло, щоправда, лише з другої спроби.
Сьогодні особливої іронії набуває її обіцянка, дана у перші дні повторного прем’єрства:«Буквально з першого дня роботи нового Кабміну ми розпочали українську антикорупційну експертизу, ревізію сумнівних операцій колишньої влади. Ми повинні чітко знати, що вони встигли накоїти. І я гарантую – ми перевіримо кожну витрачену копійку, кожен тендер, кожну ліцензію і кожен незаконний акт. Хай ніхто не сумнівається – за всі темні незаконні справи доведеться відповідати»[11].
«Наша Україна – Народна самооборона»
Указ В.Ющенка про розпуск парламенту свідчив про його упевненість у перемозі «Нашої України». Однак прагнення Президента об’єднати своїх потенційних союзників не стало панацеєю: 81 мандат блоку «Наша Україна» (шість партій) був замінений 72 кріслами для дев’ятипартійного утворення «Наша Україна – Народна самооборона». Залучення популярного на той час Ю.Луценка до блоку не стало приводом для електорального тріумфу. Неприродність злиття багатьох сил в одну стала чи не найголовнішою проблемою фракції. Наразі кожен з першої п’ятірки блоку (за винятком ув’язненого Ю.Луценка) очолює власний політичний проект.
У пропозиціях та заявах партіїпоєднувалися тези Президента В.Ющенка та ідеї лідерів блоку, зокрема:
Багатоманітність блоку не сприяла виробленню консолідованої політики: відносний консенсус щодо програмних тез різко контрастував з полярними позиціями стосовно потенційних союзників. Перші коаліційні переговори показали відцентрові тенденції в НУНС та сприяли утворенню умовних полюсів: радикального (з орієнтацією на БЮТ) та поміркованого (з орієнтацією на співпрацю з ПР). Теоретично являючи собою об’єднання ідеологів «майдану», блок НУНС у Верховній Раді шостого скликання став заручником у трикутнику Президент-Прем’єр-міністр-Партія регіонів. Конфлікти всередині фракції – результат прагнення окремих лідерів зламати це становище та розпочати самостійну гру.
Комуністична партія України
Комуністи не мали особливих приводів для переживань щодо позачергових виборів через свій стабільний електорат. До того ж голосування 2007 року принесло Компартії шість додаткових мандатів порівняно з попереднім скликанням. Критичний потенціал політики від серпа та молота було спрямовано на В.Ющенка. Так, зокрема, П.Симоненко заявив, що Президент не має права звертатися до народу після розпуску Верховної Ради[16]. Але традиційно змістовної політичної альтернативи КПУ не запропонувала: звичні гасла для активізації свого літнього електорату та ігри на ностальгії за СРСР. Втім червона сила виступила активним поборником парламентаризму та закликала до скасування інституту президентства в Україні. П.Симоненко заявив, що готовий очолити Верховну Раду для того, щоб у КПУ збільшився вплив на суспільно-політичні процеси задля дотримання передвиборчих обіцянок[17].
На початку передвиборчої парламентської кампанії лідер Компартії висловив упевненість у тому, що комуністи стануть єдиною лівою силою у Верховній Раді[18]. Незважаючи на те, що формально його прогноз здійснився, назвати КПУ реальною лівою силою складно: традиційні гасла про суспільний добробут були запозичені провідними політичними силами та зведені до рівня соціального популізму. До того ж як у складі парламентської більшості у Верховній Раді п’ятого скликання, так і в опозиційномустані нової Ради комуністи не проявили ентузіазму щодо законодавчого підтвердження власних гасел лівого спрямування.
Однією знайбільш контроверсійних тезвід КПУ стала пропозиція щодо формування до 2017 року спільного російсько-українського Чорноморського військового флоту[19]. Будучи не особливо активними у переговорному процесі стосовно утворення нової парламентської більшості, на початку діяльності Верховної Ради шостого скликання комуністи зайняли звичну та комфортну для них опозиційну нішу.
«Блок Литвина»
До виборів у Верховну Раду Володимир Литвин практично не робив прогнозів щодо своєї діяльності у новому парламенті. Ця позиція цілком зрозуміла, оскільки попередні перегони на півтора року викинули сивочолого академіка з політичного мейнстріму. Позачергові вибори стали для нього бажаним шансом на повернення, який він уміло використав. Зокрема, відмовився від попередньої «пацифістської» риторики у рамках блоку «МИ» та зробив акцент на власній особистості.
Подеколи під час коаліційних переговорів В.Литвин вдавався до суперечливих прогнозів: так, одразу після виборів він бачив себе спікером парламенту, а своїх соратників – у кріслах мера Києва та голови Державної податкової адміністрації[20], і вже через місяць Володимир Михайлович пророкував коротке життя новообраної Верховної Ради та стверджував, що не хоче бути її спікером[21].
Принциповими позиціями у переговорах «Блок Литвина» також не вирізнявся. Чи неєдиною важливою для литвинівців тезоюстало встановлення погодинної оплати праці та збільшення частки зарплатні у собівартості[22]. Віктор Пилипишин також пропонував підтримати запровадження імперативного мандата як певного тимчасового заходу[23]. Так чи інакше, але утворення більшості у складі БЮТ-НУНС у Верховній Раді перетворило «золоту акцію» В.Литвина на слабку фракцію з 20 депутатів, які не мали серйозного потенціалу для боротьби за власні передвиборчі тези.
Союзники та супротивники
На початку передвиборчої кампаніїПартія регіонівупевнено заявила, що не створюватиме коаліцію з блоком НУНС[24], оскільки сподівалася відновити більшість разом із Комуністичною та Соціалістичною партіями[25]. Чим ближче був день голосування, тим більш відкритою ставала Партія регіонів: спочатку лунали заяви про готовність співпрацювати з усіма «конструктивними політичними силами»[26], потім – про можливість переговорів із помаранчевими[27]. Особливий акцент було зроблено на фракції НУНС, зокрема, через наявність у її лавах прихильників «широкої коаліції» та антагонізм Президента В.Ющенка і Ю.Тимошенко.
«Блок Юлії Тимошенко»був готовий на значні поступки своєму потенційному партнерові «Нашій Україні – Народній самообороні». Серед іншого, лідер блоку запевняла, що союзникам дістанеться половина урядових портфелів, незалежно від їхніх результатів голосування[28]. Також вона пообіцяла, що у випадку створення коаліції БЮТ-НУНС на наступних виборах Президента більшість висуне спільного кандидата[29]. Опір окремих представників НУНС, наприклад І.Плюща чи Ю.Єханурова, протягом місяця заважав колишнім революціонерам об’єднатися. Більшість була утворена, проте її крихкість підтвердило голосування за Прем’єр-міністра Ю.Тимошенко, коли буцімто через технічні проблеми не було набрано необхідної кількості голосів.
«Наша Україна – Народна самооборона»виявила характерну неодностайність у питанні визначення потенційних союзників. Так,Wikileaksнаводить дані про переговори тодішнього міністра оборони А.Гриценка та Р.Ахметова щодо можливості утворення коаліції ПР–НУНС за підтримки В.Ющенка[30]. Під час кампанії Ю.Луценко одразу заперечив можливість «широкої коаліції», на якій наполягав Президент[31]. В.Кириленко також запевняв, що регіонали однозначно будуть їх опонентами у парламенті[32]. Проте Ю.Єхануров виступив за об’єднання всіх фракцій, окрім комуністів[33]. «Блок Литвина» запрошували лише за умови підтримки позиції «демократичних сил»[34]. Під час формування парламентської більшості 2007 року в НУНС перемогли більш радикальні сили – прихильники коаліції виключно з БЮТ. Однак помірковані прихильники «широкої коаліції» зберегли свій вплив та стали серйозною загрозою для єдності фракції.
Комуністична партія Україниопинилася в певній ізоляції щодо договірних процесів. Очевидно було, що єдиним потенційним партнером по більшості для неї могла стати Партія регіонів. П.Симоненко ще до виборів закликав підписати договір про утворення в майбутній Раді «червоно-синьої» коаліції[35]. Зрозуміло, Регіони не потребували такого обмеження своїх маневрів та зосередили власні зусилля на помаранчевих силах, які мали на комуністів хронічну алергію.
«Блок Литвина»очікував на зростання власної політичної ваги у наступному парламенті й не поспішав обіцяти крупним силам свою підтримку. Представники фракції висловлювали сумнів у можливості коаліції формату «Партія регіонів»-«Блок Юлії Тимошенко»-«Наша Україна – Народна самооборона»-«Блок Литвина», але були готові до переговорів. Така нерішуча позиція девальвувала 20 голосів блоку та на певний час зробила його баластом у Верховній Раді: до складу більшості він не потрапив, але і в опозицію не пішов.
2008 – 2009 роки: ігри в альянси
Ці два роки парламент був у фокусі суспільної уваги через активний перебіг політичних процесів довкола нього: проблемні коаліції, протистояння у трикутнику Верховна Рада – Президент – Кабмін, у якому кожна з гілок влади намагалася перетягнути ковдру повноважень на себе.
Партія регіонів
Особливо важливі позиції, виявлені Партією регіонів за цей період, відтворилися втезах, запропонованих під час переговорів восени 2008 року, після розпаду коаліції БЮТ-НУНС, та навесні 2009-го, коли БЮТ та Партія регіонів упритул підійшли до переділу влади на двох. Найбільш показовими є:
- майбутнє - за великими політичними партіями (під час переговорів про влиття СДПУ(о) до лав Партії регіонів)[36];
- необхідність зміни Конституції, проте конкретний напрям не було визначено[37];
- акцент на важливості всенародних виборів Президента[38].
Таким чином, політична боротьба між Партією регіонів та «Блоком Юлії Тимошенко» спочатку схилила перших до варіанта парламентської республіки з обранням Президента у Верховній Раді, але потім різкий вихід В.Януковича з переговорного процесу визначив курс Регіонів на перемогу у президентських виборах та подальшу побудову президентської моделі правління.
«Блок Юлії Тимошенко»
Урядова діяльність Юлії Володимирівни частково відображала її соціальні гасла, з-поміж іншого про збільшення соціальних виплат та гарантій. Проте світова фінансова криза поставила її у парадоксальне становище: з одного боку, необхідно було виконувати передвиборчі обіцянки, з другого - утримати економіку країни на плаву. Безперечно, опоненти використали це послаблення.
Розпад першої демократичної коаліції примусив БЮТ до значного зниження власних амбіцій та пошуку потенційних союзників у таборі ворогів. Певний стан розпачу призвів до того, що «Блок Юлії Тимошенко» максимально наблизився до об’єднання з затятим опонентом Віктором Януковичем та Партією регіонів. Спекулятивний проект Конституції передбачав парламентську республіку та обрання Президента у парламенті. Як відомо, ці конспіративні переговори зазнали краху.
Це штовхнуло біло-червоних у бік парламентаризму. Вже через два дні після публічного зриву переговорів чинний на той час глава уряду Ю.Тимошенко пообіцяла, що незабаром внесе проект змін до Основного закону, який закріпить парламентаризм та «всенародне обрання прем’єра»[39]. Однак це питання забули включити у передвиборчу програму до президентських виборів.
«Наша Україна – Народна самооборона»
Загострення протистояння між Президентом та Прем’єр-міністром призвело не лише до дестабілізації політичної системи країни в цілому, але і до відцентрових процесів у помаранчевій фракції.Спочатку розкол пройшов по лінії «прихильники Ющенка – прихильники Тимошенко». Так, уже в лютому 2008 року була створена нова потенційна президентська сила «Єдиний центр» під патронатом В.Балоги.
Розпад коаліції у вересні та антагоністичні позиції В.Ющенка та Ю.Тимошенко деструктивно вплинули на фракцію. НУНС втратила рештки політичної єдності: як своєрідна альтернатива скомпрометованим помаранчевим силам виникли інші формування. У листопаді 2008 року А.Гриценко створив ГО «Громадянська позиція». У грудні 2008-го з‘явилась депутатська група «За Україну!» на чолі з В.Кириленком, яка через рік набула партійного оформлення. Тоді ж створив ГО «Фронт змін» уже екс-спікер А.Яценюк. Юрій Луценко закликав демократичні сили до об’єднання в лавах «Блоку Юлії Тимошенко».
Реакцією на переговори Партії регіонів та БЮТ щодо союзу стала чергова заява В.Ющенка про необхідність запровадження відкритих списків. Він зауважив, що обрання Президента в парламенті буде нищівним ударом по свободі та демократії у країні[40]. А.Яценюк у свою чергу пообіцяв ініціювати референдум з принципових питань державного устрою[41], крім того заявив про необхідність позачергових виборів до Верховної Ради за відкритими списками[42].
Таким чином, політично фракція виявилася дуже диверсифікованою. Незважаючи на збереження центристських та правоцентристських поглядів, внутрішні групи фокусувалися на просуванні власних політичних проектів зі схожими ідеями замість проведення активної парламентської роботи. Отже, розрізнення відбувалося переважно за особистостями. На тлі обтічної ліберально-демократичної риторики примітною стала позиція А.Гриценка, який пропонував перехід до президентської системи правління.
Комуністична партія України
Створення коаліції БЮТ та НУНС залишило комуністів на узбіччі активного політичного життя. Єдиною можливістю реально відстояти позиції власної передвиборчої програми стало спільне з Партією регіонів блокування парламенту через «Лист трьох» та перспективу членства України в НАТО. В інших випадках КПУ обмежилася риторикою, зокрема, підтвердила свою проросійську орієнтацію в оцінках подій у Грузії, констатувала крах «ліберальної економіки» на початку світової фінансової кризи та час від часу повторювала власну тезу про скасування інституту президентства.
«Блок Литвина»
Фракція Володимира Литвина отримала чудову нагоду підтвердити свої центристські позиції та об’єднавчі наміри вслід за розпадом помаранчевої коаліції. Після тривалого переговорного процесу найменша фракція реанімувала демократичну більшість, паралельно працевлаштувавши свого лідера. Ідеологічні засади політичної сили новообраного спікера фактично не вплинули на політичні процеси у Верховній Раді. У передвиборчій програмі до президентських виборів В.Литвин виступив за ухвалення Виборчого кодексу, відповідно до якого парламент обирався б за відкритими списками, а місцева влада – за мажоритарною системою.
Союзники та супротивники:
Партія регіонів
Розпад демократичної коаліції дав біло-блакитним шанс на повернення до влади через союз з однією із помаранчевих сил. Проте всі кулуарні переговори не мали успішного завершення. Згодом Н.Шуфрич зазначив:«Ми не домовилися по одному питанню, тому що сьогодні ми не до кінця обговорили, як повинна бути змінена Конституція у випадку об'єднання нас у конституційну коаліцію»[43]. Спільне протистояння Президентові максимально посприяло союзу Партії регіонів і БЮТ. Саме створення коаліції стало предметом інтенсивних перемовин, у результаті яких Україна мала б перетворитися на парламентську республіку, а влада – розділена між двома партіями на десять років наперед. Втім різкий вихід В.Януковича з переговорного процесу вкотре загострив його протистояння з Ю.Тимошенко, яке досягло пікової точки під час президентської кампанії. Натомість ворожнеча між Партією регіонів та БЮТ наблизила позиції біло-синіх та глави держави, які спільно боролися з Тимошенко-кандидатом у Президенти.
«Блок Юлії Тимошенко»
Подвійна гра БЮТ – одночасна участь у демократичній коаліції та протидія Президенту разом з Партією регіонів – призвела до розпаду помаранчевої більшості. Можливість об’єднання НУНС з Регіонами та повернення В.Януковича до влади змусили Ю.Тимошенко заявити про готовність до коаліції зі всіма політичними силами парламенту, особливо на тлі початку економічної кризи[44]. Відновлення більшості у зручному для «Блоку Юлії Тимошенко» форматі дозволило йому продовжувати політичні інтриги та вести переговори з Регіонами. Однак у прагненні обіграти і В.Ющенка, і В.Януковича Юлія Володимирівна прорахувалася: очільник Партії регіонів зробив хід наввипередки, унеможливлюючи співпрацю та дискредитуючи БЮТ. Таким чином, перед президентськими виборами Ю.Тимошенко загострила протистояння як з одвічним опонентом, так і з колишнім союзником, і показала, що політичні союзи для неї – виключно інструмент досягнення власних цілей, а не метод реалізації політичної платформи.
«Наша Україна–Народна самооборона»
Помаранчева сила опинилася у скрутному становищі вибору між поганим і гіршим. Спільна ностальгія за «майданом» не змогла довго втримувати разом колишніх союзників: політичні амбіції переважили цінності та ідеали. Прихильникам союзу з Регіонами знову не вдалося пролобіювати власний проект. До того ж лідер «Народної самооборони» Ю.Луценко прямо закликав демократично налаштованих політиків увійти до лав БЮТ[45]. Очевидно, що як Президент В.Ющенко, так і фракція НУНС змальовували можливий союз ПР-БЮТ як своєрідну авторитарну антиутопію. Трагізм положення фракції НУНС полягав у тому, що колишній її союзник – БЮТ – остаточно підірвав довіру до себе. У той же час зникли зв’язки всередині помаранчевої фракції та почався дрейф у різні ніші: пропрезидентську (група В.Балоги), потенційну «третю силу» (А.Яценюка, А.Гриценка) та прихильну до Ю.Тимошенко (група Ю.Луценка). Таким чином, розмивання фракції як політичної єдності багато в чому зумовлене різними центрами тяжіння внутрішніх груп.
Комуністична партія України
Послідовники комуністичної ідеології усвідомили неможливість участі КПУ у політичних альянсах, натомість уміло використали переваги свого опозиційного статусу. Заява П.Симоненка про те, що Компартія не ввійде до коаліції Партії регіонів та «Блоку Юлії Тимошенко» звучала як намагання значно збільшити власний політичний капітал, адже очевидно, що до цього союзу червоних і не планували запрошувати[46]. Тому на декларативному рівні Комуністична партія в парламенті шостого скликання залишалася політичним одинаком і лише іноді підтримувала опозиційні акції Партії регіонів. Втім парламентська практика засвідчила, що комуністи підтримували урядові законопроекти й таким чином отримували певні преференції від БЮТ. Зрозуміло, що ідеологія не дозволяла формалізувати такі стосунки, що, втім, не завадило співпраці. Традиційний антагонізм комуністи зберегли лише щодо НУНС.
«Блок Литвина»
Чималі бенефіції у союзницьких іграх за цей період отримала найменша парламентська фракція, яка не лише скріпила своєю присутністю розколотий помаранчевий альянс, але й здобула посаду Голови Верховної Ради. Примітно, що і сивочолий лідер блоку, і основні спікери політичної сили не виступали з гострою критикою чи звинуваченнями як своїх союзників, так і опонентів. Така дипломатичність поплічників В.Литвина дозволила їм зберегти нормальний діалог з провідними політичними силами, а її лідеру – утримувати складну політичну структуру Верховної Ради.
2010 – 2011 роки: нова поляризація
Протягом останніх двох років багато що змінилося у політичному житті країни.Коротка хронологічна довідка ключових подій:
Партія регіонів
Отримавши пост Президента, сформувавши свій уряд та більшість у Верховній Раді, біло-блакитні отримали практично весь потенціал для виконання власних передвиборчих зобов‘язань. Проте від значної частини обіцяних соціальних гарантій Партія регіонів так чи інакше відкараскалася, пояснюючи це необхідністю долати наслідки економічної кризи. Проблемою Регіонів стала залежність від позиції виконавчої вертикалі, яка пропонувала готові рішення та пропозиції, певним чином абстрагувавшись від політичної платформи партії. Зокрема, болісними для рейтингу Партії регіонів виявилися податкова та пенсійна реформи, які йшли врозріз з програмою партії.
Наразі Партія регіонів як політична структура вимушена коригувати низку власних позицій. Наприклад, зі скасуванням політичної реформи 2004 року Регіони почали активно підтримувати президентську модель правління. Політична доцільність змусила владу змінити виборче законодавство для збільшення власних вигод – і спікери від Партії регіонів, які 2007 року наголошували на важливості відкритих списків, нині підкреслюють цінність повернення мажоритарної компоненти виборчої системи. Відповідно, партійна платформа змінилася не еволюційним шляхом, а, по суті, волюнтаристським: прихильність членів партії до тих чи інших тез визначається не в діалогічному режимі, а у своєрідний авторитарний спосіб. Втім внутрішньопартійні конфлікти (які регіонали вкрай обережно замовчують) лежать не в ідеологічній, а в економічній площині: борються не представники народу, а лобісти бізнесу.
Абсорбція Партією регіонів депутатів з інших сил, а також інших політичних партій значно урізноманітнює інтереси, а отже, і політичні пропозиції. Враховуючи поточні обставини у політичній системі країни, можна припустити, що перевиборча програма Партії регіонів до парламентських перегонів-2012 фокусуватиметься на питаннях, якими зараз опікується виконавча влада, – реформування різних галузей життя країни, – без заглиблення у проблеми системного характеру (конституційна реформа).
«Блок Юлії Тимошенко» (з 16.11.2010 фракція «Блок Юлії Тимошенко – «Батьківщина»)
Останні два роки для «Блоку Юлії Тимошенко» стали справжнім тестом на виживання: спочатку тривалий період невизнання президентства В.Януковича, потім виснажливий спаринг на місцевих виборах, у 2011-му – судова тяганина та боротьба за свободу Ю.Тимошенко. Безперечно, за таких обставин про розвиток чи зміни політичної платформи не йдеться, оскільки поляризація політичних сил зводить діяльність біло-червоної сили до протидії будь-яким ініціативам влади.
Вже у березні 2010 року метою партії було визначено «згуртування демократичних сил» країни[47]. Повернення чинності Конституції 1996 року призвело до максимально жорстких визначень дій влади: «вбивство демократії», «встановлення диктатури», «український ГКЧП»[48]. Напередодні місцевих виборів БЮТ заявив, що заздалегідь не визнає вибори у низці областей. Судовий процес над Ю.Тимошенко, її арешт та подальше ув’язнення 2011 року фокусували увагу політичної сили на її звільненні та відповідній критиці влади.
Таким чином, після президентських виборів 2010 року БЮТ фактично самоусунувся від продукування політичних альтернатив. Метою діяльності фракції стали протидія владі та зусилля щодо її зміни. Високий ступінь залежності БЮТ від особи свого лідера призвів у 2011 році до деморалізації членів блоку: відсутність керівника означає втрату вказівок щодо вектора політичної діяльності.
Враховуючи заборону блоків за новим виборчим законодавством, БЮТ вступить до парламентської кампанії як партія «Батьківщина», чий бренд було нашвидкуруч реанімовано на місцевих виборах. Безперечно, потенціал і платформа партії залежить від долі Юлії Володимирівни. Наразі її відсутність у політичному просторі дає можливість для внутрішнього реформування «Батьківщини» і відповідного оновлення ідеології, що могло б зробити партію менш вразливою та залежною. Проте цей шанс не використовується – «Батьківщина» навпаки перебуває у стагнації через відданість одній особі.
«Наша Україна – Народна самооборона»
Вести мову про «Нашу Україну – Народну самооборону» як відносну політичну єдність немає сенсу. Її початкова платформа була з більшим чи меншим успіхом запозичена новими політичними силами, що утворилися в межах парламентської фракції. Аналогічно «Блоку Юлії Тимошенко» члени розпорошеної фракції НУНС втратили мотивацію до напрацювання політичних альтернатив.
У позапарламентській діяльності найбільш активним виявився А.Яценюк: «Фронт змін» показав пристойні результати на місцевих виборах, а наразі стабільно входить у трійку лідерів майбутніх парламентських перегонів.
Нині діяльність складових частин НУНС спрямована на суперечливі цілі: з одного боку, необхідно підтримувати єдність, щоб видержати тиск Партії регіонів, з другого - максимально розвивати власні політичні проекти. Щоправда, унікальної пропозиції вони не надають, а, швидше, виступають як організовані мережеві структури довкола окремих політиків. Судові процеси над Ю.Тимошенко та Ю.Луценком створили потужний стимул для об’єднання. Воднораз виникає парадоксальна ситуація: на боротьбі за визволення лідерів достатньо легко накопичити рейтинг, але їх реальна свобода може зробити «нових лідерів» банкрутами.
Націоналістичне крило фракції НУНС фокусується переважно на критиці “антиукраїнської” політики влади, у свою чергу ближчі до центристських позицій політики роблять акцент на дотриманні прав і свобод людини та верховенстві права, здебільшого щодо ув’язнених опозиціонерів. Вироблення нової політичної платформи учасниками НУНС ускладнено і через те, що значення певних ідей, які були актуалізовані під час Помаранчевої революції, було девальвоване за президентства В.Ющенка. Відповідно, на нішу правих сил претендує ВО “Свобода”, у той час як правий центр відчуває дефіцит.
На нових парламентських виборах під помаранчевим брендом залишиться лише “Наша Україна”. Чи зможуть інші політичні сили зберегти та підтримати ті цінності та ідеї, які помаранчевий блок проніс через вибори 2004, 2006 та 2007 років, - сумнівне питання. Один з їх козирів - питання євроатлантичної інтеграції - частково включений до позицій Партії регіонів; до ліберальних економічних гасел довіра підірвана через світову кризу; реформаторські настрої - дискредитовані урядами з помаранчевими міністрами, до того ж біло-блакитна влада регулярно декларує модернізаційні ініціативи. Ключовим елементом політичної пропозиції залишається культурна складова: боротьба за українську мову, тлумачення історії, європейські цінності тощо.
Комуністична партія України
Червоні бійці у парламенті знають, що їх ідеологія перевірена часом, а тому не намагаються її змінювати чи використовувати. 2010 рік повернув їх до парламентської більшості, а іншого комуністи і не прагнули. Зберігаючи стандартну риторику про контроль над олігархічною владою та відстоювання інтересів робітників, П.Симоненко залишається напрочуд лояльним до “капіталістів”. Щоправда, теза про необхідність скасування інституту президентства звучить рідше.
Стабільність електорату для КПУ означає незмінність власних політичних постулатів, які вкотре будуть звучати під час парламентської кампанії 2012 року. Незважаючи на зростання суспільного запиту на ліві сили та ідеї лівого спрямування, комуністи не оновлюватимуть власну платформу, оскільки на сьогодні соціологічні дані показують, що КПУ буде присутня і в наступному скликанні Верховної Ради.
Блок Литвина (з 19.11.2010 фракція Народної партії у Верховній Раді України)
Спікер українського парламенту вкотре довів своє уміння тонко відчувати політичну кон’юнктуру: не пройшло і півмісяця від інавгурації нового Президента, як В.Литвин оголосив про розпад демократичної коаліції та утворення нової. Конституційний статус пропрезидентської більшості був більш ніж суперечливий, але це не завадило їй нашвидкуруч сформувати новий уряд.
Запевнення політика-академіка у власних демократичних переконаннях під час коаліційних переговорів 2008 року змінилися на заклики до об’єднання навколо президентської програми реформ. Спроби В.Литвина бодай якось відстояти власні ідеї та тези не вийшли за рівень простих заяв. Так, зокрема, спікер виступав проти внесення змін до закону про місцеві вибори[49], пропонував переобрати Верховну Раду в березні 2012 року[50]. Крім того, очевидно, що новий закон про вибори народних депутатів суперечить його обіцянкам про відкриті списки. Висока вірогідність поглинання Партією регіонів Народної партії мінімізує увагу останньої до власної політичної платформи. Заяви В.Литвина про відстоювання позицій аграріїв навіть у випадку входження його до Партії регіонів ризикують залишитися черговими невиконаними обіцянками.
Союзники та супротивники:
Партія регіонів
Після перемоги кандидата від Партії регіонів на президентських виборах вона стала потужним центром тяжіння для бізнесменів з опозиційних фракцій. Власне, завдяки їм і відбулася так звана “коаліція тушок” - нова парламентська більшість з Партії регіонів, Комуністичної партії та «Блоку Литвина».
Побудова власної управлінської вертикалі привела до серйозного успіху Регіонів на місцевих виборах. Відповідно, нинішня ситуація дозволяє їм не задумуватися про питання союзників: на своєму електоральному полі вони близькі до монополії. Біло-блакитні не особливо переймаються через значні втрати свого рейтингу: вони переконані у перемозі на виборах. Нинішні соціальні протести - як у столиці, так і у базовому регіоні ПР, Донеччині, - змушують навіть найвідданіших прихильників змінювати власні преференції. Втім послаблення Регіонів на Сході супроводжується посиленням позицій КПУ, що загалом грає на руку команді влади. Так чи інакше, наразі діалог Партії регіонів з потенційними союзниками та партнерами відбувається з позиції сили і влади, що гарантує нездорову природу утворених об‘єднань.
«Блок Юлії Тимошенко»
У 2010 році лідер блоку Ю.Тимошенко активно намагалася монополізувати опозиційне поле. Зокрема, звучали тези про те, що об’єднання опозиції - проект Партії регіонів, що саме влада нав’язує концепцію союзу опозиційних партій. Слабкість та внутрішні протиріччя опозиції яскраво виявилися під час місцевих виборів. Адміністративна машина Партії регіонів легко залишила позаду її супротивників, які конфліктували між собою. Парадоксально, але ув’язнення лідера БЮТ стало потужним чинником об’єднання опозиції. Так, зокрема, був утворений Комітет опору диктатурі.
Без Юлії Володимирівни “Батьківщина” стала більш відкритою до співпраці, зокрема, підтримала ідею про спільні кандидатури мажоритарників від опозиції. Але новий альянс зі старими союзниками навряд чи зумовлений ідейними мотивами. “Нові” опозиціонери зацікавлені у електораті «Блоку Юлії Тимошенко» та у відсутності потужного та харизматичного політика Ю.Тимошенко. До того ж усередині КОДу вже намітилися розколи: учасники звинувачують один одного у співпраці з владою. Таким чином, наразі БЮТ фактично примушений до співпраці, хоча і зазнає чималих втрат від неї.
«Наша Україна - Народна самооборона»
У 2010 році помаранчеві втратили більшість власних переваг: і “свого” Президента, і належність до парламентської коаліції, і непевного союзника - БЮТ, і низку досягнень Помаранчевої революції, як-от реформовану Конституцію. Найбільший політичний капітал здобув А.Яценюк. На початку першого року правління В.Януковича він, подібно до Ю.Тимошенко, намагався затвердити власний ексклюзивний опозиційний статус: заявляв про створення тіньового уряду, планував створити другу парламентську опозицію та розвивати новий політичний проект на базі НУНС. Під час місцевих виборів він максимізував власне протистояння з Партією регіонів, заявивши, що будь-який його партієць, котрий виявить бажання об’єднатися з владною партією, буде публічно вигнаний з «Фронту змін».
У свою чергу партія “Наша Україна” перебуває у стані постійної внутрішньої невизначеності: об’єднуватися з іншими партіями чи ні, переобирати Ющенка головою партії чи ні. Наступні вибори, вочевидь, закриють парламентське майбутнє для “Нашої України”, тож можна припускати повільну агонію колись потужної опозиційної сили.
“Єдиний центр” В.Балоги висловлював намір влитися до складу Партії регіонів, проте зрозумів, що владній силі він не потрібний. Радикалізм А.Гриценка у ставленні як до влади, так і потенційних союзників з опозиції теж прирікає його на долю політичного одинака-невдахи. Таким чином, кінець каденції чинної Верховної Ради остаточно обірве помаранчеву лінію української політичної історії.
Комуністична партія України
“Червоні” парламентарі продовжують власну парадоксальну лінію: з одного боку, підтримують старих союзників у новій парламентській коаліції, з другого - не реагують на переорієнтацію тих у бік євроінтеграційних процесів. До того ж владні прорахунки Партії регіонів дають змогу комуністам значно посилити свої позиції у східних та південних регіонах, а отже, збільшити власний парламентський капітал.
Зрозуміло, що генерація реальних політичних альтернатив, навіть на основі лівих ідей, відсутня. Сумнів щодо КПУ викликає і те, що вона категорично відмовляється співпрацювати з іншими лівими силами, зокрема соціалістичного ґатунку. Це пояснюється просто: комуністам не потрібен баласт та вимогливі союзники, оскільки вони самотужки здатні долати виборчий бар’єр. Втім це остаточно нівелює значення ідеології в їх діяльності, що, як не дивно, залишається практично непоміченим виборцями П.Симоненка.
«Блок Литвина»
Через день після другого туру виборів Президента В.Литвин обережно заявив, що готовий розглянути можливість входження до коаліції на основі Партії регіонів за участі НУНС. Проте менш ніж за місяць він виявився готовий до неконституційної більшості разом із регіоналами та комуністами. Через такі дії партія спікера, як колись і партія О.Мороза, опинилася під загрозою виключення із політичного життя.
Вже кілька місяців тривають переговори про входження Народної партії до Партії регіонів. Переваги для чинного спікера очевидні, проте зацікавлення партії влади достатньо сумнівне. Тож наразі завдання В.Литвина - переконати біло-блакитних у своїй політичній цінності, яка може гарантувати йому крісло спікера і в наступному скликанні.
Висновки
1.Політичні платформи
2.Політичні альянси
[1] «Янукович приготував собі місце в історії». – Українська правда, 1 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/1/3264456/
[2] «Янукович думає над лінією поведінки» - УНІАН, 23 жовтня 2007, http://www.unian.net/ukr/news/news-218343.html
[3] «Януковичі побудують для депутатів сімейний гуртожиток подалі від цивілізації». – Українська правда, 16 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/16/3271236/
[4] «Партія регіонів змінить Конституцію після виборів. І теж на референдумі?» - Українська правда, 17 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/17/3271973/
[5] “Регіонали, БЮТ і НУНС знайшли спільну ідею». – Українська правда, 25 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/25/3274611/
[6] Ярощук Т. Хто за двопалатний парламент? – Радіо Свобода, 10 вересня 2007, http://www.radiosvoboda.org/content/article/969317.html
[7] Янукович уже переписав Конституцію. – Українська правда, 24 грудня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/12/24/3342674/
[8] Янукович цитує Монтеск’є. – УНІАН, 7 грудня 2007, http://www.unian.net/ukr/news/news-225406.html
[9] Тимошенко пропонує людям лише дві крайнощі. – Українська правда, 2 вересня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/09/2/3277467/
[10] ЦВК вже думає над ідеєю Тимошенко. – Українська правда, 5 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/5/3266380/
[11] Тимошенко перевірить кожний закуток – амністії не буде. – Українська правда, 20 грудня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/12/20/3341379/
[12] Ющенко вимагає «жертви». – Українська правда, 7 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/7/3267180/
[13] Луценко звинувачує Симоненка у «звичайній комуністичній брехні». – УНІАН, 4 вересня 2007, http://www.unian.net/ukr/news/news-210583.html
[14] Ющенко починає писати Конституцію. – Українська правда, 24 серпня 2007. http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/24/3274264/
[15] Ющенко намалював програму для коаліції. – Українська правда, 3 жовтня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/10/3/3294603/
[16] Симоненко затикає Ющенку рота і просить Януковича урізати йому фінансування. – Українська правда, 9 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/9/3268595/
[17] Симоненко готовий скромно зайняти місце Мороза. – Українська правда, 10 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/10/3268888/
[18] Симоненко поставив на Морозі-депутаті хрест. – Українська правда, 29 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/29/3275869/
[19] Симоненко пропонує віддати український чорноморський флот росіянам? – Українська правда, 29 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/29/3275981/
[20] Политика отельного типа. – Сейчас, 07.10.2007 - http://www.seychas.ua/politics/2007/10/7/articles/49583.htm
[21] Литвина вже нудить, коли починають говорити про коаліцію. – УНІАН, 3 листопада 2007, http://www.unian.net/ukr/news/news-220018.html
[22] Блок Литвина назвав три умови. – УНІАН, 2 жовтня 2007, http://www.unian.net/ukr/news/news-215085.html
[23] У Литвина зібралися підтримати Тимошенко. – Українська правда, 9 листопада 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/11/9/3316426/
[24] “Регіони» відплатили Луценку-Кириленку їх же монетою. – Українська правда, 14 серпня 2007. http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/14/3270527/
[25] “Регіони» стверджують, що НУНС вже почала їх добиватися. – Українська правда, 29 серпня 2007. http://www.pravda.com.ua/news/2007/08/29/3276104/
[26] Янукович вже готовий формувати коаліцію і кличе до себе всіх. – Українська правда, 10 вересня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/09/10/3281569/
[27] Янукович сказав, що готовий «домовлятися» з «помаранчевими». – Українська правда, 28 вересня 2007.
[28] У Тимошенко обіцяють, що не кинуть НУНС після виборів. – Українська правда, 30 серпня 2007.
[29] Тимошенко в суботу не вилізе з ліжка. – УНІАН, 26 вересня 2007. http://www.unian.net/ukr/news/news-213956.html
[30] Wikileaks: посол США назвал ПР прибежищем криминальных кругов. – Фокус.ua, 03.12.2010. http://focus.ua/politics/158951
[31] Луценко розповів про ніч з Тимошенко в темному залі Кабміну. – Українська правда, 5 вересня 2007, http://www.pravda.com.ua/news/2007/09/5/3279000/
[32] НУ-НС знову відмовився від «ширки». – Українська правда, 9 вересня 2007. http://www.pravda.com.ua/news/2007/09/9/3281073/
[33] Єхануров за широку коаліцію, де не буде тільки комуністів. – Українська правда, 26 жовтня 2007. http://www.pravda.com.ua/news/2007/10/26/3309866/
[34] Луценко закликає голосувати лише за три партії. – Українська правда. 28 вересня 2007. http://www.pravda.com.ua/news/2007/09/28/3291590/
[35] Симоненко вже хоче угоду про «червоно-синю» коаліцію. – Українська правда, 5 вересня 2007. http://www.pravda.com.ua/news/2007/09/5/3278994/
[36] Янукович готовий прийняти Медведчука. – Українська правда, 22 жовтня 2008. http://www.pravda.com.ua/news/2008/10/22/3593601/
[37] Регіони не поділили з БЮТ Конституцію, а з НУНС – спікера. – Українська правда, 9 грудня 2008. http://www.pravda.com.ua/news/2008/12/9/3631119/
[38] Янукович: президент має бути обраний всенародно. Текст заяви. – Українська правда, 7 червня 2009. http://www.pravda.com.ua/articles/2009/06/7/4003248/
[39] Тимошенко хоче всенародно обраного прем’єра. – Українська правда, 9 червня 2009. http://www.pravda.com.ua/news/2009/06/9/4010474/
[40] Ющенко наполягає на зміні Конституції. – Українська правда, 9 червня 2009. http://www.pravda.com.ua/news/2009/06/9/4009591/
[41] Яценюк: БЮТ і ПР написали Конституцію ще влітку минулого року. – Українська правда, 7 червня 2009. http://www.pravda.com.ua/news/2009/06/7/4005193/
[42] Яценюк готовий розганяти парламент. – Українська правда, 6 липня 2009. http://www.pravda.com.ua/news/2009/07/6/4072580/
[43] Регіони не поділили з БЮТ Конституцію, а з НУНС – спікера. – Українська правда, 9 грудня 2008. http://www.pravda.com.ua/news/2008/12/9/3631119/
[44] Тимошенко пропонує нову коаліцію та уряд. – Українська правда, 19 жовтня 2008. http://www.pravda.com.ua/news/2008/10/19/3589949/
[45] Луценко закликає всіх об’єднуватися з Тимошенко. – Українська правда, 10 жовтня 2008. http://www.pravda.com.ua/news/2008/10/10/3581793/
[46] Симоненко: КПУ не буде в коаліції з БЮТ і ПР. – Українська правда, 4 вересня 2008. http://www.pravda.com.ua/news/2008/09/4/3547308/
[47] Тимошенко оголосила себе лідером демократичних сил. – Українська правда, 3 березня 2010, http://www.pravda.com.ua/news/2010/03/2/4824264/
[48] Юлія Тимошенко: Янукович узурпує державну владу. – Офіційний сайт Юлії Тимошенко, 1 жовтня 2010, http://www.tymoshenko.ua/uk/article/2v5x47u4
[49] Литвин: зміни правил виборів уже не буде. – Українська правда, 25 вересня 2010, http://www.pravda.com.ua/news/2010/09/25/5414354/
[50] Литвин вже торгується з Януковичем за тривалість їхнього життя. – Українська правда, 2 жовтня 2010. http://www.pravda.com.ua/news/2010/10/2/5438507/
