На думку автора, все виразніше формулюється теза про те, що країна змушена сама вирішувати свої проблеми.
Найбільш впливовим кандидатам складно запропонувати щось кардинально нове. Альтернативи азимутів залишаються колишніми: Євросоюз, НАТО та Росія. Тим не менш, в програмах претендентів на пост глави держави стало менше обтічної риторики і більше конкретики. У сформованих умовах у Києва є мінімум три ключових варіанти: залишитися пострадянською республікою в орбіті "російського світу", пройти болісний шлях лібералізації та модернізації заради приєднання до ЄС, або ж спробувати утриматися на крихкому містку між західною і православною цивілізаціями, намагаючись отримати максимальну вигоду від посередництва.
щодо анексії АРК Крим
Всупереч невизнаної світовим співтовариством анексії Криму, основні кандидати стримано окреслили свої обіцянки щодо відносин з Росією. Найбільш радикально виступила Юлія Тимошенко, заявивши: "в наш спільний дім прийшла інша біда. Російська Федерація, всупереч усім міждержавнім договорами та нормам міжнародного права, здійснила військову агресію проти України". Вона пообіцяла виборцям повернути Україні півострів і якнайшвидше позбутися будь-яких форм залежності від північного сусіда. Відновлення дружніх відносин звільнена екс-прем'єр вбачає лише з "непутінською, демократичною Росією".
Націоналіст Олег Тягнибок готовий "покарати" РФ за окупацію АРК, в тому числі "запровадити візовій режим з Росією та безвізовий режим з державами ЄС. Він вимагає виключити Російську Федерацію з усіх міжнародних організацій, принципи яких вона порушила". Крім того, глава ВО "Свобода" обіцяє ліквідувати "агентуру Москви" в Україні. З аналогічною тезою виступив і його ідеологічний побратим, лідер "Правого сектора" Дмитро Ярош. Механізми протистояння спецслужб не уточнюються, як і критерії особистостей, яких можна вважати "п'ятою колоною Кремля".
Петро Порошенко виступив з більш м'яких позицій. Рішення кримського питання він вбачає виключно у дипломатичній площині, плануючи зайнятися деескалацією конфлікту і відновленням співпраці з Росією - "насамперед економічної - але з урахуванням незворотності нашого Європейського вибору та територіальної цілісності України".
Ще один бізнесмен, екс-регіонал Сергій Тігіпко заявив напроти жорстко: "припинити безглузді пошуки зарубіжних покровителів". Політик, що посів третє місце на виборах-2010, обіцяє відновити переговори з РФ в усіх сферах - виключно на прагматичній основі. Тим не менш, він натякає на плани повернути Крим, обіцяючи підготувати "план відновлення територіальної цілісності країни в дотеперішніх кордонах".
Кандидати від традиційно проросійських сил, КПУ і Партії регіонів, - Петро Симоненко і Михайло Добкін - звично висловилися на користь Москви. Але вже значно обережніше колишньої вкрай русофільської риторики. Екс-глава Харківської ОДА щиросердно зізнався, що ратує за швидке відновлення дружби з РФ. Більш того, Добкін прямо говорить про бажання залишитися в культурному просторі "русского міра", виступаючи за "створення єдиного гуманітарного простору". "Я на законодавчому рівні закріплю права російської мови в Україні, я захищатиму нашу спільну російсько-українську культуру і традицію", - обіцяє електоральний наступник Януковича. Симоненко, хоч і прагне до відновлення добросусідських відносин з РФ, Білоруссю і Казахстаном (читай, Митний союз), та все ж вважав за краще висловитися на користь позаблоковості і нейтральності України.
щодо НАТО
З цим готовий посперечатися Олег Тягнибок, зажадавши від НАТО чітких умов і термінів вступу України до Альянсу. Обурений російською агресією свободівець готовий вимагати від учасників Будапештського меморандуму 1994 року "дієвих, а не паперових гарантій". Більше того, він має намір підписати угоди з США та Британією про "негайну військову допомогу Україні в разі збройної агресії". Аналогічна теза є у Дмитра Яроша про співпрацю з Північноатлантичним альянсом "та іншими структурами міжнародної безпеки з метою запобігання зовнішнім загрозами".
Тему Альянсу підняли лише націоналісти. Тимошенко ж питання нацбезпеки пов'язує з ЄС. Тігіпко пропонує використовувати "зіткнення інтересів та особливе буферне положення країни як інструмент впливу", а Порошенко підкреслює, що Україна може захистити себе тільки самостійно. Аналогічно, Симоненко теж виступив за відновлення українського ОПК, а Добкін обійшовся обіцянкою повного переходу на контрактну армію "професіоналів, які будуть у змозі захищати її (України – Ред.) інтереси".
щодо Єврозоюзу
З урахуванням хвилі "європрихильників", що охопила Україну взимку 2013 року, в питаннях Євросоюзу в програмах кандидатів присвячено напрочуд мало. Тігіпко навіть не згадав ЄС, наполягаючи на "жорсткій та самостійній зовнішній політиці". Добкін вирішив інтегруватися в Митний Союз, а Симоненко звично звинуватив Захід у корисливості і перетворенні України в "ресурсну територію". Тимошенко, навпаки, готова вже до кінця нинішнього року повністю підписати асоціацію з ЄС і домовитися про безвізовий режим. Порошенко задумався про перспективи членства в Євросоюзі. Ярош пропонує обмежитися рамками асоціації, проте, лідер "Правого сектора" також збирається домагатися безвізового режиму та права на офіційне працевлаштування в країнах-членах. Тягнибок не говорить прямо про входження в ЄС, але збирається зробити з України "геополітічній центр Європи".
Інші геополітичні альтернативи звучать в програмах тільки представників правих сил, "Свободи" і "Правого сектора". Вони обидва наполягають на посиленні співробітництва з країнами Балто-Чорноморської осі (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Болгарія, Туреччина, Грузія, можливо Білорусь), пропонуючи умовний "третій шлях" для балансу між тиском зі Сходу та заходу. Ярош також не забув і про Азію: він запланував посилення економічної кооперації з " Китаєм, країнами Південно-Східної Азії та арабського світу". Враховуючи значні зусилля МЗС Польщі та Швеції, а також лобі інтересів України в ЄС країнами Балтії, цей варіант виглядає компромісним на тлі протистояння Вашингтона і Брюссель-Москви.
Очевидна стриманість навіть проєвропейських кандидатів щодо ЄС неоднозначно вказує на ослаблення "західної надії" в політичному дискурсі. Прозахідні українські політики приходять до розуміння того, що Україна повинна навчитися самотужки справлятися з зовнішньополітичними викликами, не кажучи вже про внутрішні реформи. З іншого боку, збереження москвофільської риторики претендентів на Президента, що орієнтуються на електорат східних областей України є тривожним знаком - президентська кампанія може знову поглибити світоглядний конфлікт регіонів. Все виразніше формулюється теза про те, що країна змушена сама вирішувати свої проблеми, що стане хорошим уроком для неї.
Пов’язанні матеріали:
