«Не очікували… йдемо думати, що робити далі» – така реакція народних депутатів-опозиціонерів на сім років тюрми для лідера «Батьківщини» свідчить про відсутність стратегії та системності в їх діяльності. З поворотом Партії регіонів у бік євроінтеграції ідеологічне розмежування між владою і опозицією змістилося в площину особистостей, де на одному полюсі знаходиться Віктор Янукович, на другому – Юлія Тимошенко, за спиною якої – тіні претендентів на віртуальний трон головного опозиціонера.
За рік до чергових парламентських виборів Верховна Рада може змінити правила гри – зареєстрований депутатами від більшості законопроект передбачає повернення України до пропорційно-мажоритарної системи. Від нових виборчих правил значною мірою залежатиме політичне обличчя парламенту наступного скликання. Однак вже зараз можна припустити, що, незалежно від того, яким буде закон, теперішнім парламентським опонентам владної команди і самій Партії регіонів навряд чи можна розраховувати на широку підтримку людей. Упродовж року, що минає, вони разом доклалися до нівелювання ролі парламенту і через свою пасивність остаточно підірвали довіру громадян до себе. Декларації та заклики не стали панацеєю для знесиленої та роз'єднаної опозиції напередодні парламентської кампанії. До того ж після арешту Ю.Тимошенко та Ю.Луценка зник потужний центр тяжіння для протестних сил.
Хронічна розпорошеність опозиції у 2011 році призвела до небезпечного стану. Протягом року опозиційні фракції парламенту продовжували втрачати своїх депутатів: до числа тих, хто або перейшов до складу сформованої Партією регіонів більшості, або голосував синхронно з нею вже у 2010 році, додавалися нові. Наприкінці березня кілька біло-червоних депутатів стали під прапори Регіонів. Лідер партії «Батьківщина» не забарилася із заявою у Твітері про початок нової кампанії скупки так званих «тушок». Процес відтоку депутатів триває й донині. Серед головних причин переходу багато хто з перебіжчиків називає збереження власного бізнесу (всупереч забороні суміщати парламентську діяльність з веденням бізнесу) та лояльного ставлення з боку влади. Схожа «еміграція» відбувається і в опозиційній фракції НУ-НС.
Втрата кадрів виявилася фатальною для парламентської опозиції: вона остаточно втратила потужність блокувати рішення більшості. Та, у свою чергу, продовжувала дружно, не особливо вникаючи у зміст, голосувати за президентські та урядові ініціативи і законодавчо їх підтримувати. Тож дев‘ять місяців 2011 року стали підтвердженням того, що збудована Президентом Віктором Януковичем роком раніше (після повернення чинності Конституції 1996 року) вертикаль виконавчої влади зміцнилася і продовжує викривлювати баланс між гілками влади. Значення парламенту як представника інтересів української громади прямує до нуля.
За 2011 рік можливості впливу парламентської опозиції на законодавчий процес значно обмежилися, що ще більше знизило якість роботи Верховної Ради: альтернативи та слушні пропозиції від «чужих» депутатів більшість безоглядно відкидає. Контрольні функції «меншовиків» у Верховній Раді також мають переважно формальний характер. Тож упродовж січня-вересня 2011 року беззастережною підтримкою більшості користувалися проекти законів від Партії регіонів. З-поміж ухвалених минулої сесії законів більше половини ініціювали Президент Віктор Янукович та уряд Миколи Азарова. Свою активність вони пояснювали потребою негайного впровадження реформ. Зазвичай народні депутати від більшості ухвалювали закони без попереднього обговорення і, таким чином, перекладали всю відповідальність за них на уряд.
Активність опозиції, яка зневірилася у можливості підтримки парламентом запропонованих нею проектів, щодня зменшувалася. Так, частка законопроектів, підготовлених фракцією «Блок Юлії Тимошенко – «Батьківщина» (другою за чисельністю у Верховній Раді України), цього року склала менше третини від усіх, написаних парламентом. Серед ухвалених законів відсоток ще менший – лише 12%. А тому цілком зрозуміло, що більшість передвиборних обіцянок, втілених у запропонованих парламенту законопроектах, залишаються невиконаними. Серед них, зокрема, намагання змінити на користь дрібного та середнього бізнесу Податковий кодекс, знизити податкове навантаження, зруйнувати неприродні монополії, перетворити Україну на інвестиційно привабливу країну. Не вдалося схилити депутатську більшість і до ухвалення розробленої у 2008 році урядом Ю.Тимошенко Програми приватизації на 2008-2012 роки. Крім того, у передвиборній програмі БЮТ є низка обіцянок, до втілення яких у депутатів цієї фракції не дійшли руки. Зокрема, це зменшення споживання газу та нафтопродуктів, добудова транзитного трубопроводу «Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ», оприлюднення інформації щодо реальних власників ЗМІ. Не було також обіцяних законодавчих ініціатив щодо угоди між журналістами та редакціями для забезпечення чесності редакційної політики.
Крім відвертого ігнорування законодавчих ініціатив «БЮТ-«Батьківщини» парламентською більшістю на чолі з Партією регіонів та переходу до її лав багатьох ще недавно відданих Ю.Тимошенко депутатів, існує ряд інших причин низької активності цієї фракції. Зокрема, виснажливе та набридле виборцям з‘ясування з іншими опозиційними силами питання, хто з них головний опозиціонер. Чималого удару партії лідерського типу, якою вважають «Батьківщину», завдав арешт та судовий процес над головою партії Ю.Тимошенко. Як наслідок, низька парламентська активність бютівців перейшла в масове ігнорування пленарних засідань (часто у сесійній залі немає по 50-70 депутатів) та посилення позапарламентських форм роботи. Передусім це організація громадської підтримки заарештованої Ю.Тимошенко та особиста присутність депутатів у залі суду, де проходило слухання кримінальної справи. Нечисленність акцій солідарності з Ю.Тимошенко біля Печерського суду може свідчити як про незадоволення громадян діяльністю опозиції в парламенті, так і про байдужість населення стосовно долі екс-прем’єра.
Серед причин розчарування виборців у політичній силі під проводом Ю.Тимошенко можна назвати й деякі законодавчі ініціативи колишніх бютівців, які, долучившись до парламентської більшості, у деяких питаннях суттєво відхилилися від виборчих обіцянок БЮТ-Б. Наприклад, обраний за партійним списком «Блоку Юлії Тимошенко» Володимир Пилипенко вніс на розгляд парламенту проект закону «Про судоустрій і статус суддів» (щодо вдосконалення порядку оприлюднення податкової декларації судді). Народний депутат запропонував скасувати норму цього закону, яка зобов‘язує суддів загальної юрисдикції щороку надавати для оприлюднення на сайті Державної судової адміністрації декларацію про майновий стан і доходи, оскільки чинний порядок, на думку автора проекту, порушує принцип незалежності суддів. Пропонується також скасувати норму, яка зобов‘язує суддю вказувати у своїй декларації, на що він витрачає гроші, якщо разові видатки перевищують розмір його місячного заробітку. На думку В.Пилипенка, незалежності суддів сприятиме й скасування вимоги вказувати відомості про видатки членів їх сімей та осіб, з якими вони спільно проживають або пов'язані спільним побутом. Ці пропозиції прямо суперечать виборчим зобов‘язанням політичної сили, за списками якої Володимир Пилипович пройшов до парламенту і яка обіцяла виборцям«запровадити декларування витрат державними посадовими особами й держслужбовцями та посилити кримінальну відповідальність за корупційні дії». Не додають довіри до БЮТ-Б і намагання чільних її представників критикувати рішення чинної влади, «забуваючи» про аналогічні кроки попереднього уряду на чолі з Ю.Тимошенко.
«Нещодавно ухвалені Верховною Радою поправки до закону про пенсійну реформу фактично заморожують пенсії, адже вони будуть нараховуватися, виходячи з розрахунку середньої зарплатні на 2007 рік, а не за 2009, як пропонували представники опозиції», - сказав 13 вересня в ефірі «5 каналу» один із бютівських економістів, народний депутат України Андрій Павловський. Він наголосив, що 2009 року показник середньої зарплати по країні був на 900 гривень з гаком більший, ніж 2007-го, і якби при пенсійних розрахунках взяли за основу його, то це збільшило б пенсії в середньому на 200 гривень. Однак опозиційний депутат «забув», що уряд Партії регіонів нічого нового не винайшов, а лише скористався ноу-хау Ю.Тимошенко, яка на посаді прем‘єр-міністра перша «зупинила» час для працюючих пенсіонерів, наказавши урядовою постановою перераховувати їм пенсію на основі середньої зарплатні в країні не за попередній рік (як цього вимагає закон), а за 2007-й. Сотні тисяч пенсіонерів змушені були шукати правди в судах і згадувати авторку цього фінансового винаходу не найкращими словами.
Ще одна парламентська опозиційна сила «Наша Україна - Народна самооборона» упродовж першої половини 2011 року доклалася до розробки 16-ти (менше 8%) із ухвалених парламентом 204 законів. Серед виконаних передвиборних зобов‘язань — збереження спрощеної системи оподаткування малого бізнесу та скасування свідоцтва про державну реєстрацію для підприємців — заміна його на виписку з Єдиного реєстру. До того ж вдалося заборонити масову рекламу алкогольних і тютюнових виробів і законодавчо врегулювати волонтерську діяльність. Однак більшість виборчих обіцянок НУ-НС виконати не змогла. З-поміж них скасування депутатської недоторканності та ліквідація депутатських привілеїв.
Наразі такий скромний результат парламентської діяльності опозиційної сили, яка менше ніж 10 років тому була переможцем виборів до Верховної Ради, нікого не дивує. Теперішній стан політичного середовища, яке було оплотом кандидата у Президенти В.Ющенка, оглядачі називають агонією. Нині сам Віктор Андрійович постав перед загрозою виключення із «Нашої України», а лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко знаходиться під арештом і слідством. Головування М.Мартиненка у фракції багато хто вважає формальністю, оскільки єдиного центру прийняття рішень у НУ-НС давно немає. Звідси і менш ніж 8-відсотковий внесок фракції у загальний законодавчий процес упродовж першого півріччя 2011 року. Тенденція до зменшення активності продовжує посилюватися. Головною причиною цього можна вважати ігнорування провладною більшістю законодавчих ініціатив опозиційних депутатів та натомість безумовну підтримку лише власних проектів. Друга складова низької результативності блоку НУ-НС — небажання докладати максимум зусиль до підготовки якісних та нагальних для громади законопроектів. Здебільшого ті ініціативи блоку, які здобули підтримку парламентської більшості, не мають значної суспільної важливості (наприклад, регулювання видачі свідоцтв народним цілителям).
Що ж стосується політичної ролі НУ-НС, яка могла б своїми правоцентристськими засадами урівноважувати ліві та лівоцентристські сили парламенту, то вона фракції не вдалася – забракло свіжих ідей та пропозицій, натомість продукувалися нові блоки та партії (нині у блоці 11 партій). Критикуючи владу, НУ-НС не пропонує реальної та виваженої політичної альтернативи. Основні приводи для новин від цього парламентського утворення – не його політичні пропозиції, а інтриги та скандали, пов’язані з тотальною дезорганізацією фракції. Виключення частини депутатів за підтримку більшості, напевне, єдине рішення, яке консолідувало НУ-НС. Помаранчеві розуміють, що наближаються парламентські вибори, і повторювати помилку багатополюсного об’єднання вони не збираються. Відповідно, останній рік нинішнього скликання Верховної Ради для депутатів від НУ-НС пройде в активній популяризації власних політичних проектів, як-от: «Фронт змін» А.Яценюка, «Громадянська позиція» А.Гриценка, «За Україну!» В.Кириленка, «Єдиний центр» В.Балоги тощо.
Через низьку вірогідність підтримки парламентською більшістю законодавчих ініціатив опозиційних фракцій останні змушені зосереджувати свою діяльність у позапарламентській сфері. Ще однією причиною цього є необхідність консолідувати зусилля непарламентських опозиційних сил в Україні заради підтримки та збереження самого інституту опозиції. Суд над лідером партії «Батьківщина» Ю.Тимошенко активізував дискусії довкола створення єдиної опозиційної сили, спроможної на наступних парламентських виборах протистояти сформованій Партією регіонів владі. Втім у об‘єднання зусиль лідерів розрізнених опозиційних сил заради створення потужного опонента до чинної владної команди мало хто вірить. Водночас майбутнє української опозиції залежить від того, чи залишиться після апеляційних інстанцій на волі Ю.Тимошенко, яка отримала вирок у вигляді семи років ув‘язнення. Для «нових» опозиціонерів (тих, хто вийшов на перший план після арешту Ю.Тимошенко) ситуація довкола екс-прем’єра парадоксальна: з одного боку, необхідно боротися за її звільнення для опору режимові та відповідних політичних дивідендів; з другого боку, повернення Юлії Володимирівни в активну політику означає відхід їх в тінь.
Через втрату значного числа інституційних можливостей для парламентської меншості та неприховані спроби регіоналів вилучити з політикуму двох своїх найбільш одіозних суперників – Луценка та Тимошенко, – між владою та опозицією встановилася хвороблива взаємозалежність. З одного боку, найкращі приводи для популяризації опозиції, ніж обмеження її масових заходів за допомогою міліції, годі і шукати. Влада проявляє свій страх і таким чином символічно значно збільшує потенціал опозиції, заходи якої, насправді, не вирізняються агресивністю та згуртованістю. З другого боку, недолугість дій меншості дає можливість провладним політичним силам підтвердити власну ефективність та орієнтацію на стабільність. До того ж керманичі «другого ешелону» антивладних сил так чи інакше зацікавлені в обмеженні участі лідерів «Батьківщини» та «Народної самооборони» в майбутніх парламентських виборах. Крім того, не варто забувати про великий капітал та його спроможність «вербувати» опозиційні проекти.
Владна команда Партії регіонів не приховує свого невдоволення діями сьогоднішньої опозиції, яка невтомно скаржиться європейським інституціям на політичні репресії. Водночас влада розуміє потребу у бодай формальній наявності опозиції як ознаки демократичного суспільства. Однак, мріючи про більш слухняних опонентів, команда Віктора Януковича сподівається на налагодження співпраці між парламентською більшістю й меншістю лише після чергових виборів до Верховної Ради у жовтні 2012 року. «Сьогоднішня опозиція вийшла в тираж, і ми перезавантажимо її в наступному парламенті, народ перезавантажить, і нова конфігурація опозиції разом з владою буде конструктивно працювати», - сказав народний депутат України від Партії регіонів М.Чечетов. Тож хто стане втіленням мрії пана Чечетова про покірну опозицію – вирощений владою парламентський новобранець чи упокорена Печерським судом Ю.Тимошенко – не так важливо. Критичним залишається той факт, що опозиція в Україні не пропонує дієвих альтернатив державній політиці, а найчастіше просто виказує своє незадоволення чинній владі.
