Парламентська опозиція назвала це вимушеним компромісом, “меншим злом”, яке не дозволило регіоналам цілковито переписати правила виборів під себе. Втім, це внесло сум’яття в ряди меншовиків: одні з ентузіазмом заявили про майбутню поразку владної партії, інші — про змову з Януковичем.
Безперечно, зміни до виборчого законодавства не стали спробою модернізації чи реформування — це очевидна спроба консервації чинної партійної системи, в якій доступ новим силам до парламентської діяльності буде обмежений. П‘ятивідсотковий бар’єр — це гарантія проходження ПР, “Батьківщини” та “Фронту змін”. І чинні союзники влади — Литвин та Симоненко, — і потенційні партнери опозиції — Кличко, Гриценко та нашоукраїнці — ризикують залишитися за бортом Верховної Ради. У такому випадку мета опозиціонерів, корті підтримали нову виборчу систему, — не декларативне убезпечення від фальсифікацій, а прагнення монополізувати свій опозиційний статус.
Крім того, інтерес влади теж цілком очевидний: не лише гарантувати собі можливість використання адміністративного ресурсу завдяки мажоритарній складовій, а й внести сум’яття в лави своїх опонентів. Наразі природа політичної системи така, що не варто говорити про авторитарну владу та “плюшеву” опозицію — існують лише інтереси, які матеріалізуються у політичних домовленостях. Не відомо, чи готові ті політичні сили, що лобіювали відкриті регіональні списки, змагатися в таких умовах. Тому сміливо можна припустити, що зі збереженням закритих списків значна частина “постпомаранчевих” полегшено зітхнула.
Нині перед меншістю чимало завдань та домовленостей. В умовах нової виборчої системи необхідно максимально вкладатися в інституційний розвиток своєї партії на місцях, знаходити та інвестувати у компромісних кандидатур від опозиції у мажоритарних округах. Так чи інакше в гру вступлять амбіції, політичні та бізнес-інтереси, образи й погрози — і тоді ідеалістичний проект впевненої перемоги об’єднаних демократичних сил над Партією регіонів може запропасти ще в колисці.
